Лазурне

ЛАЗУ́РНЕ  — селище міського типу Скадов­ського району Херсонської області, приморський кліматичний рекреаційний центр. Знаходиться на узбережжі Чорного моря, за 100 км від обл. центру, за 28 км від райцентру та за 80 км від залізнич. ст. Брилівка. На Зх. від Л. — оз. Устричне, на Сх. — Джарилгацька затока, відділена від Чорного моря косою-островом Джарилгач (його сх. частина — бл. 170 га — входить у межі селищ. ради; на ньому 1974 був створ. заг.-держ. значення ботан. Джарилгацький заказник). Пл. селищ. ради 89,87 км², с-ща — 8,38 км². За переписом 2001, на­сел. становило 3248 осіб (складає 111 % до 1989; українців — 56,9 %, росіян — 40,6 %), станом на січень 2015 — 3176 осіб. У Л. також проживають татари, вірмени, курди-ізиди, грузини, дагестанці, корейці, ґаґаузи. На його тер. досліджено поселення початку та пізнього періоду епо­хи бронзи, скіф. часу. Історія с-ща розпочинається 1803, коли на цих землях франц. підприємець В. Рув’є заклав економію Софіївка (названа на честь дочки Со­фії). Її працівники вирощували пшеницю, ячмінь, просо, займа­лися розведенням великої рога­тої худоби, овець, завезених з Іспанії, племін. азіат. коней, а в оз. Устричне — устриць. Вовну й устриці звідси експортували у низку країн Європи, зокрема Німеччину та Польщу. На кошти місц. поміщиків тут було відкри­те нар. училище. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1918 економія була практично зруйнована. 1920 рішенням Бехтер. волос. ради колиш. працівникам дозволили поселитися на поміщиц. землях за 2 км від центр. садиби. У тому ж році поселення отримало назву Новоолексіївка на честь свята Теплого Олекси. До 1923 — село Дніпров. пов., відтоді — Ска­дов. р-ну (до 1919 — Таврій., 1919–21 — Херсон. губ.; 1932–37 — Одес, 1937–44 — Микол., від 1944 — Херсон. обл.). Жит. зазнали сталін. репресій. Від ве­ресня 1941 до листопада 1943 — під нім.-фашист. окупацією. На фронтах 2-ї світової вій­ни воювало 385 новоолексіївців, з них понад 140 загинуло. У 1970-х рр. до Л. переселено мешканців х. Ус­­тричний і с. Новогригорівка. Від 1975 — смт із сучас. назвою. 1996 надано статус курорт. с-ща. Нині у прибереж. зоні — 1 санаторно-оздоров. і 1 оздоров. комплекси, 8 пансіонатів, 18 баз відпочинку, 4 турист. бази та 10 дит. оздоров. таборів. У Л. — заг.-осв. школа, дитсадок; Будинок культури, б-ка, філія Скадов. дит. школи мистецтв; діль­нична лікарня. 1977 створ. жін. вокал. ансамбль «Вербиченька» (1997 був удостоєний звання «народний»), 1984 — жін. фольк­лор. ансамбль «Бабусі» (до 2007 — «Берегиня», від 2008 — «народний»; від заснування кер. обох є В. Демчук). Діють реліг. громади УАПЦ (Свято-Михайлів. церква), УПЦ МП (Свято-Олексіїв. церква), християн віри євангельської та адвентистів сьомого дня. Збереглися 3 кургани 3–2 тис. до н. е. (Див. іл. на с. 428).

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю