ЛАКИ́ЗА Іван Никифорович (25. 03. 1895, містечко Козинець Радом. губ., нині Польща — 02. 11. 1938, м. Новосибірськ, РФ) — публіцист. Навч. у Київ. університеті. 1918 вступив до УПСР (боротьбистів), на­весні 1920 пере­йшов до ВКП(б). Був комісаром бригади і полку в Червоній армії, працював ін­структором Київ. губерн. і секр. Таращан. й Уман. повіт. комітетів партії. Від 1925 — завідувач від­ділу друку Київ. губкому партії, голова Київ. філії Держ­видаву, ред. г. «Пролетарська правда», чл. редколегії ж. «Життя й революція» та «Глобус». 1929 пере­їхав до Харкова, де працював ред. «Книго­спілки», заст. гол. ред. видавництва «Література і мистецтво». Опублікував низку літ.-критич. і публіцист. статей у г. «Більшовик», «Пролетарська правда», ж. «Гарт», «Глобус»», «Життя й революція», «Політфронт» та ін. Автор кн. «М. Коцюбинський» (1928), «Лічилка» (1929), «Тарас Григорович Шевченко» (1929; 1931), «Закарпатська Україна» (1930; усі — Харків). 19 грудня 1934 заарешт. у Москві, етапований до Києва, 14 жовтня 1935 за звинуваче­н­ням у під­готовці разом з Костем Буревієм терорист. акту проти Й. Сталіна засудж. до 10-ти р. по­збавле­н­ня волі. Покара­н­ня від­бував у таборах Сибіру (РФ). 2 листопада 1938 засудж. до роз­стрілу. Ре­абіліт. 1957.