ЛАНДША́ФТНИЙ ДИЗА́ЙН — творчий метод, процес і результат оздобле­н­ня предметно-просторового середовища при­­йомами і засобами архітекту­ри ландшафтної, ландшафтної скульптури, художнього конструюва­н­ня деталей ландшафту культурного. З одного боку, Л. д. — складова ландшафт. мистецтва, з ін. — окрема галузь знань, що пере­буває на межі таких дисциплін, як архітектура, будівництво, інж. проектува­н­ня, ботаніка, ро­слин­ництво, екологія, культура, психологія і філософія. Отже, Л. д. є по­єд­на­н­ням мистецтва і науки. Основу композиції творів Л. д. становить природа: рослин­ність, рельєф, земля, метал, камі­н­ня, деревина, вода тощо. Від­так осн. буд. матеріал для Л. д. — живий організм, що по­стійно змінюється. Л. д. орієнтовано на поліпше­н­ня декор.-естет. властивостей ландшафтів, жит­тєдіяльності людини загалом. Естет. значе­н­ня Л. д. полягає у створен­ні вираз. довкі­л­ля на противагу холод. середовищу без «духа місця». Вплив Л. д. на покраще­н­ня жит­тєдіяльності людини виявляється в різних його ефектах. Напр., створе­н­ня зелених дахів у великих містах оздоровлює мікроклімат; насичений насадже­н­нями Л. д. має шумозахисне значе­н­ня для місь­кого середовища тощо. Отже, Л. д. надає середовищу нової якості природ. форм, що реалізують можливості природ. матеріалів, високих технологій і сучас. естетики. При­стосува­н­ня природ. і штуч. ландшафтів для створе­н­ня комфорт. середовища має від­повід­ати соц. вимогам і покращувати стан здоровʼя людини, давати можливість використовувати міський про­стір людям з обмеженими можливостями. Обʼєкти Л. д. — елементи міського середовища, створе­н­ня яких об­ґрунтовано ландшафт. даними. За спів­від­ноше­н­ням елементів і характером звʼязків у системі «природне–­штучне» виділяють такі групи обʼєктів: природні елементи предметно-простор. середовища, які не­знач. мірою за­знали впливу людини (стрижені або формов. живоплоти, фрагменти обробленого рельєфу, декоративно оформлений струмок); рівно­значні природні та штучні елементи (кашпо або контейнери з квітами, вʼюнкі рослини на перголах, трельяжах, альтанках, фон­тани, басейни, сходи, опорні стінки та ін.); обʼєкти для ландшафту (парк. меблі, пленерна скульптура, елементи інформації та візуал. орієнтації). Кожна з цих типолог. груп має свій внутр. зміст, зумовлений низкою чин­ників — природ., соц., екон., тех., культурних. Осн. прин­ципи викори­ста­н­ня Л. д.: макс. від­повід­ність засобів дизайну функції простору; найбільш ефек­тивне за­стосува­н­ня природ. ре­сурсів (води, ґрунту, рослин­ності); мінімізація затрат на до­гляд за ландшафтом; пріоритетність природ. матеріалів над штучними в оздоблені міського ландшафту. Провід­не зав­да­н­ня дизайнера ландшафту — забезпече­н­ня того, щоб дерева, кущі, квіти, інші обʼєкти Л. д. у простор., декор. і кольор. аспектах мали позитивний вплив на людину. Склад­ність дизайнер. роботи полягає у досягнен­ні від­повід­ності задумів автора змісту Л. д., адже пере­дати різні явища для на­да­н­ня пейзажу певного колориту технічно нелегко. Тому в творчо­сті дизайнера ландшафту велике значе­н­ня має профес. ім­провізація. Серед видат. ландшафт. дизайнерів 20–21 ст. — А. Аалто (Фінляндія), П. Бланк, Ж. Клеман, Б. Чуми (усі — Франція), Р. Бур­ле-Маркс (Брази­лія), Ф. Гундертвасер (Австрія), П. Удольф (Нідерланди), М. Шварц (США).