ЛАНСЕРЕ́ Євген Євгенович (23. 08(04. 09). 1875, м. Па­вловськ С.-Петербур. губ., нині Ленінгр. обл. — 13. 09. 1946, Москва) — графік, живописець, художник театру і монументального мистецтва, педагог. Онук Миколи (академік архітектури), племін­ник Леонтія та Олександ­ра Бенуа, брат М. Лансере та З. Се­ребрякової. Акад. живопису (1912), дійс. чл. (1916) С.-Пе­тербур. АМ. Заслужений діяч мистецтв Груз. РСР (1933). Народний художник РРФСР (1945). Сталінcька премія (1943). Член (1900) та голова (1913) обʼ­єдн. «Мир искус­ства». Член Союзу рос. художників (1903–10), Товариства архітекторів (1906), Асоц. художників рев. Росії (1927), Товариства живописців (1929–30). Закін. рисув. школу Товариства за­охоче­н­ня мистецтв (С.-Петер­бург, 1895; викл. Я. Ционглінський, Е. Ліпгарт, М. Самокиш), навч. у Парижі: 1895–97 — у школі Ф. Коларос­сі, Академії Р. Жульєна, 1896–98 — у студіях Ж.-П. Лорана і Ж.-Ж. Бенжамен-Кон­стана, Школі витонч. мистецтв. Викл. Школи живопису та малюва­н­ня К. Зарудної-Кавос (поч. 1900-х рр.) і Нової худож. майстерні (1915–16) у Петро­граді (нині С.-Петербург). Малював для ж. «Художествен­ные сокровища Рос­сии» (від 1901), «Жупел» і «Зритель» (1905–08), «Золотое руно» (1906–09), видавав ілюстров. тижневик по­літ. сатири «Адская почта» (1906, 3 вип.). Брав участь у декор. оформлен­ні архіт.-парк. ансам­блю вілли Я. Жуковського у с. Ку­чук-Кой (нині АР Крим, 1907–08), роз­писах будинків Г. Тарасова (1910–12) і В. Носова (1911) у Москві, Памʼят. залу в АМ у Петро­граді (1915). Спів­засн. (1907–08) і сцено­граф (1913–14) «Старовин. театру» (С.-Петер­бург). 1912–15 — зав. худож. час­тини гранувал. ф-к у Петергофі (нині у складі С.-Петербурга) та Єка­теринбурзі (нині м. Свердловськ, РФ), скляного і фарфор. заводів у Петро­граді. 1914–15 — військ­кор на Кавказ. фронті. 1919 — художник агітац. бюро Добровол. армії А. Денікіна (створював антибільшов. плакати). 1920 — у Ростові-на-Дону (РФ). Від 1920 — у Тифлісі (нині Тбілісі): художник етногр. музею; 1922–34 — в АМ: проф., 1926–30 — в. о. декана живопис. ф-ту; водночас від 1925 — спів­роб. археол. ін­ституту. Від 1934 — у Москві: кер. каф. графіч. дисциплін Архіт. ін­ституту; водночас від 1935 — в Академії архітектури; 1935–38 — проф. живопису і кер. монум. майстерні Ін­ституту живопису, скульптури та архітектури Всерос. АМ у Ленін­граді (нині С.-Петербург). Автор іл., картин на істор. тематику, декорацій для ви­став у театрах Мос­кви, С.-Петер­бурга, Одеси, зокрема «Юлій Цезар» В. Шек­спіра (1924), «Лихо з ро­зуму» О. Грибоєдова (1938). У 1920–30-і рр. виконував роз­писи, монум. панно у Тбілісі, Харкові, Новосибірську, Москві. Працював у театрах Москви та Одеси, у кіно. Для монум.-декор. робіт Л. характерні динаміка простор. ріше­н­ня, пишність обрамле­н­ня та заг. урочистість. Неокласичні тенденції рос. модерну у його творчості набули витончено деталізов. вираже­н­ня у рисунку й композиції. Л. умів тонко роз­раховувати кольор. акценти та видові ракурси, пере­носячи у сучасність досвід старих живописців, по­єд­нуючи соцреаліст. ідейні про­грами без вульгаризації. Створював також живописні порт­рети, пейзажі, натюрморти. Учасник худож. ви­ставок від 1900. Персон. — посмертна у Москві (1961). Ви­дано тритомник «Евгений Лансере. Дневники» (Москва, 2008). Деякі роботи зберігаються у ДТГ (Москва), ДРМ (С.-Петербург), Астрахан. картин. галереї (РФ). Серед учнів — Т. Абакелія, У. Джа­парідзе, С. Кобуладзе.