Латерит
ЛАТЕРИ́Т (від лат. later – цегла) – глиноподібна (інколи кам’яниста) залізиста або залізисто-глиноземна гірська порода. Термін уперше застосував 1807 англ. геолог Ф. Б’юкенен для найменування залізистої породи невідомого віку, розвинутої на Пд. Індії. Є елювіал. продуктом глибокого фіз.-хім. вивітрювання алюмосилікат. порід в умовах вологого тропіч. та субтропіч. клімату. Має цегляно-червоний або світло-бурий колір. Геол. вік Л. змінюється від сучасного до палеозойського і давніше. У тропіч. зоні земної кулі покриває великі плато та горбисті території. Їхня потуж. коливається від декількох до 50 м. Залежно від складу материн. порід, що зазнавали вивітрювання, розрізняють Л. бокситоносні, нікеленосні, залізисті, манганоносні, елювіал. розсипи золота, платини, алмазів, каситириту та ін. У ґрунтознавстві терміном «Л.» позначають щільний ґрунт. горизонт, збагачений оксидами заліза та мангану, які принесені ґрунт. водами. Глинисті Л. використовують як буд. матеріали. Значні латерит. ресурси також розташ. у Ґабоні, Ґані, Пд.-Афр. Респ. і Бразилії. В Україні Л. є на Крим. п-ові.
В. С. Білецький, В. І. Павлишин