Золото

О. М. Шаров

ЗО́ЛОТО — благородний метал. Упродовж кількох тисячоліть виконував функції грошового еквіваленту, оскільки його природні властивості (подільність, стійкість до зовн. впливів, рідкісність, колір тощо) найбільше відповідали вимогам, притаманним . З. — хім. елемент І групи період. системи Д. Менделєєва (атомний номер — 79, атомна маса — 196,9665, символ — Au). Відповідно до укр. законодавства, З. у формі стандарт. зливків і монет («банків. З.») поряд з ін. банків. металами належить до валют. цінностей. Історія З. нараховує бл. 6 тис. р., протягом яких видобуто бл. 150 тис. т цього металу (понад 130 тис. т існує й нині). В. Вернадський стверджував, що «у погоні за золотом людина мало витрачала часу та коштів на пізнання його властивостей». Перше З. на Землі знайдено у вигляді розсипів у долинах пересохлих річок в Аравій. пустелі у 4 тис. до н. е. Згодом його почали розробляти і в зх. частині Аравійсько-Нубій. золотонос. провінції. За всю історію в ній видобуто бл. 3500 т З. Після захоплення провінції царями Ассирії та Вавилону, його поширено у всьому антич. світі. Гол. рудною провінцією Старого Світу та місцем видобування З. була Іберія (нині Іспанія). Саме там уперше в Європі виготовлено прикраси з холодноков. самород. З. (майже одночасно з Єгиптом у 4–3 тис. до н. е.). Як міру вартості З. почали використовувати в Єгипті за часів фараона Менесе І. Перші золоті монети викарбувано у Лідії (на тер. Малої Азії). 670 р. до н. е. за наказом царя Гігеса відкарбовано першу овал. монету з електруму (сплав З. зі сріблом), 550 р. до н. е. за наказом царя Креза — монету з чистого З. Однак до широкого обігу золоті монети увійшли дещо пізніше у Персії. Спосіб відокремлення З. від срібла винайдено в Єгипті ще у 21 ст. до н. е. за часів 11-ї династії фараонів. Тоді ж встановлено і співвідношення вартості З. («сонячного металу») та срібла («місячного металу») — 13,5 : 1, яке відображало співвідношення соняч. року з місяч. місяцем і було практично незмін. протягом тисячоліть. У 18–19 ст. це співвідношення стабілізовано на рівні 14 : 1 — 15 : 1. Нині воно становить 60 : 1. З. та срібло паралельно використовували як гроші. Вони символізували багатство. 330 р. до н. е. після перемоги при Ісі Александр ІІІ Великий (Македонський) сконцентрував у своїх руках практично все З. та срібло того часу (бл. 8840 т). Після його смерті ці скарби знову розійшлися в антич. світі, викликавши, між ін., першу в світі інфляцію в країнах Середземноморʼя, оскільки канали їх грош. обігу були за короткий період переповнені золотими та сріб. монетами. Вдруге явище «всесвіт. інфляції» спостерігалось у 16 ст., коли З. та срібло ринуло з Нового Світу до Європи. В Іспанії, куди амер. З. потрапляло у найбільших розмірах, рівень товар. цін протягом 16 ст. зріс у 3,5 раза. Лідерство Пд.-Амер. континенту тривало майже до серед. 19 ст., поки не були відкриті золоті розсипи Каліфорнії, які дали найбільший видобуток «жовтого металу» з часів фараонів. Лише 1852 на один рік Каліфорнію перевершила Австралія, забезпечивши 46 % світ. видобутку. Згодом лідерство Пн.-Амер. континенту підтримала Аляска, де видобуто 950 т З. Майже водночас, 1876, відкрито найбільше родовище у Зх. півкулі — Гоумстейк (Пд. Дакота), з якого отримано вже понад 1000 т металу. Тричі в історії людства гол. джерелом поповнення золотих запасів ставав Афр. континент, де з найбільшого родовища Вітвотерзранд (Пд. Африка) вже видобуто бл. 50 тис. т З. (прогнозні запаси становлять ще понад 20 тис. т). Знач. внесок у світ. золотодобування зробила Росія, особливо після відкриття 1814 золотих розсипів Уралу та Сибіру. Розробка родовищ у р-ні між Єнісеєм, Ангарою та Підкамʼяною Тунгускою вивела країну на 1-е м. в світі. Загалом у дорев. Росії видобуто бл. 3000 т З. У рад. часи інформацію про обсяги видобутку, продажу на світ. ринку та розміри держ. запасу З. вважали держ. таємницею, тому щодо показників існують лише експертні оцінки. Згідно з ними обсяги видобутку З. в СРСР у 1980-х рр. становили бл. 250–300 т на рік. В УРСР золотодобування не провадили, хоча існування перспектив. родовищ припускали. Лише наприкінці 1990-х рр. Україна увійшла до «клубу» золотовидобув. країн. Перший зливок укр. рудного З. вагою 5721 г відлито у вересні 1999 на Мужіїв. золотовидобув. ф-ці в Берегів. р-ні Закарп. обл. Наприкінці 2006 розробку Мужіївського золоторудного родовища через нерентабельність зупинено. На поч. 20 ст. гол. постачальником З. залишалася Пд. Африка. Незважаючи на те, що золотовидобувні компанії там перебували у приват. власності, все видобуте З. підлягало обовʼязковому продажу Пд.-Афр. резерв. банку, який у свою чергу через Банк Великої Британії перепродував його у Лондоні. Приватну торгівлю З. у сучас. розумінні розпочато у вересні 1919 зі створенням Лондон. золотої біржі. З поч. 2-ї світової війни 1939 вона припинила свою діяльність. Період 1947–54 можна вважати початком «дворівневого ринку»: поряд з офіц. ціною на З., яку зафіксовано в Бреттон-Вудській угоді (35 дол. США за 1 тройську унцію, або 31,1035 г), існувала і ринкова, яка коливалася в часі та у просторі, сягаючи, напр., 40,53 дол. у Мексиці та 80 дол. в Індії (чи ще вище — у Гонконзі). Ці ринки виникли та набули розвитку всупереч намаганням МВФ припинити приватну торгівлю З. Фонд не зміг повернути З. статус «грош. товару», прирівнявши ринок З. до валют. ринку з фіксованим курсом обміну, ці намагання лише призвели до виникнення кількох нових місц. ринків «жовтого металу» (Банґкок; Макао, Китай тощо) та до повтор. відкриття 1954 Лондон. золотої біржі. У Лондоні операції із З. здійснювали як центр. банки, так і приватні установи. Зростаючі обсяги купівлі З. центр. банками та інвестиц. попит на «жовтий метал» зумовили у жовтні 1960 різкий стрибок ринк. ціни (з 35 до 40 дол. за 1 тройську унцію), який вдалося приборкати за рахунок інтервенцій мін-ва фінансів США. Для уникнення подіб. відхилень та підтримання ринк. ціни З. на офіц. рівні 1961 створ. спец. міжнар. організацію — Золотий пул, яка первіс. угодами зафіксувала ціну на рівні 35 дол. за 1 тройську унцію. До пулу ввійшли центр. банки США, Великої Британії, Бельгії, Франції, Італії, Нідерландів, Швейцарії та ФРН. Банк Великої Британії, як агент пулу, здійснював інтервенції на ринку у випадках, коли ціна відхилялася від установленого рівня. Пул мав у своєму розпорядженні бл. 24 тис. т металу і, здавалося, міг гарантувати офіц. ціну довічно. Однак після того, як у період між 8 та 15 березня 1968 пул змушений був продати майже 1 тис. т З. для підтримки його нереал. ціни, британ. міністр фінансів Р. Дженкінс тимчасово припинив операції на Лондон. золотій біржі. Коли за 2 тижні біржа відновила свою роботу, єдиної ціни вже не існувало: почав діяти т. зв. двоярус. ринок З., на першому «ярусі» якого були центр. банки з офіц. ціною (згодом у результаті девальвації дол. її підняли до 38, а 1973 — до 42,22 дол. за 1 тройську унцію), на другому — комерц. банки та ін. фінанс. установи з ринк. ціною (у вересні 1973 сягала вже 103 дол. за 1 тройську унцію). Таким чином, де-факто З. прирівняли до ін. товарів. Де-юре це оформлено шляхом вилучення зі статуту МВФ положень про фіксування золотого вмісту валют та можливостей їх конвертування у З. за офіц. ціною. Цей факт дав знач. поштовх для розвитку ринк. механізму розподілу З. Додатк. імпульсу цьому процесові надано серією продажів «жовтого металу» з офіц. резервів США та деяких ін. країн (Канади, Нідерландів, Індії тощо), а також МВФ. 1975–80 проведено 66 золотих аукціонів, зокрема 21 — казначейством США та 45 — МВФ. Заг. запаси світ. З. на поч. 21 ст. становили 145 тис. т, нині їх оцінюють в 150–160 тис. т. Більша частина З. знаходиться у приват. власності у вигляді ювелір. виробів (до 60 %), а також тезаврац. накопичень зливків і монет (бл. 25 %) і пром. виробів. Вважається, що найбільше З. у приват. власності зосереджено в Індії, хоча експерти називають різні цифри: від 14 до 60 тис. т. Офіц. резерви З. становлять 30 117 т, зокрема в офіц. резервах окремих країн — 26 780 т: у США — 8133 т, Італії — 2452 т, Франції — 2435 т. Золотовидобувні країни, як правило, не мають великих золотих резервів: у Австралії — 80 т, ПАР — 125 т, РФ — 591 т, Канади — 3 т. Певні золоті резерви утримують міжнар. фінанс. організації, зокрема МВФ (3218 т) і Європ. центр. банк (537 т). Найбільшим сховищем З. у світі є Федерал. резерв. банк США (Нью-Йорк), у підвалах якого зберігається бл. 12 тис. т металу, який належить США (це лише частина резервів США) та понад 70-ти країнам, а також МВФ. У резервах СРСР було бл. 2,5 тис. т З. (у сховищі казначейства в центрі Москви, а пізніше частково у сховищах Гохрану). Нині у більшості країн З. розглядають як звичай. товар, операції з купівлі-продажу якого вільно здійснюють на спеціаліз. міжнар. і регіон. біржах (хоча на деяких з них усе ще існують певні обмеження). До вільних міжнар. ринків З., сукупність яких і складає світ. ринок З., належать біржі Лондона, Цюриха (Швейцарія), Франкфурта-на-Майні (Німеччина), Брюсселя, Сянґана (Гонконґу), Синґапура, Токіо, Макао, Дубая (ОАЕ), Бейрута, Нью-Йорка, Торонто, Монтевідео, Буенос-Айреса, Каракаса, Сантьяґо. В Україні ринок монетар. З. існує у формі роздріб. банк. (на підставі спец. ліцензії НБУ) та оптових бірж. операцій. 1999–2003 торгівля банків. З. була зосереджена на Укр. міжбанків. валют. біржі. 2004 бірж. систему торгівлі З. замінено на міжбанківську. Офіц. запас З. в Україні становить 27 т (бл. 2,7 % від заг. валют. резерву). Див. також , , , .

Розмір шрифту

Золото

Визначення і загальна характеристика

Додаткові відомості

Фотоілюстрації

Інформація про статтю