Лащенко В’ячеслав Митрофанович

ЛА́ЩЕНКО В’ячеслав Митрофанович (1875, м. Єлисаветград, нині Кі­ровоград — 1953, ймовірно, м. Нью-Йорк, США) — письменник, педагог, громадський діяч. Син Митрофана, брат Рости­слава Лащенків. Закін. Олек­сан­дрій. гімназію (нині Кіровогр. обл.), навч. на словес. відділ. Ніжин. істор.-філол. інституту князя Безбородька (нині Черніг. обл.), згодом перевівся до Варшав. університету, після закінчення якого працював у різних гімназіях Київ., Одес. та Кав­каз. навч. округів. Був прихильником ідеї федералізму. Пробуджував нац. гідність учнів, мав вплив на формування поглядів Д. Чижевського, коли працював в Олександрій. гімназії (1906). Разом з однодумцями 1899 у Ніжині організував панахиду за Т. Шевченком як єдину на той час незаборонену форму вшанування пам’яті поета. Тоді ж при­вселюдно прочитав цензуров. цар. владою поеми Кобзаря «Сон» та «Кавказ». Від 1900 у Севастополі викладав у жін. гімназії, того ж року створив й очолив укр. просвітн. товариство «Кобзар». 1916 — викладач Петрогр. серед. торг. школи (нині С.-Петербург), брав участь у рев. подіях. 1917 повернувся до Севастополя, де у березні став головою Укр. Чорномор. громади, до якої залучив чимало старшин флоту. За часів УНР — директор укр. гімназії в Одесі. Наприкінці 1920 емігрував до Чехо-Словаччини. Товаришував, підтримував творчі стосунки з Олександром Олесем, О. Ольжичем. Олександр Олесь надіслав Л. вірш «Довго ти, о Музо, спала» (1926), навзаєм Л. подарував йому свої твори. Друкувався переважно у періодиці, досконало володів технікою вір­шування, зображально-виражал. засобами, хоч іноді задля римування вдавався до неприрод. наголосів. У віршах «Софія», «Злато-сині прапори» піднесений оптимізм вселяє віру в незалежність України. Автор літ. зб. «На ріках вавилонських» (Л., 1926), окремі його твори вміщені в антології «Українська пое­зія кінця ХІХ — середини ХХ століття» (т. 4, К., 2015).

Завантажити статтю