ЛЕВИ́ТСЬКИЙ Микола Григорович (26. 07(07. 08). 1883, с. Хрінівка Липовец. пов. Київ. губ., нині Іл­лінец. р-ну Вінн. обл. — 05. 09. 1939) — громадсько-політичний діяч, дипломат. Закін. Університет св. Во­­лодимира у Києві (1909) та Вищу школу політ. наук у Берліні (1924). Від 1904 вів рев. агітацію серед селянства на Черкащині від Укр. с.-д. спілки, 1906 вступив до студент. групи УСДРП. Працював у проф­спілках Києва. Після роз­грому Київ. організації УСДРП 1908 — пом. присяж. повіреного Київ. судової палати. 1914–17 — на військ. службі у рос. армії. У травні 1917 — делегат 1-го Всеукр. військ. зʼ­їзду, від якого обраний чл. Укр. ген. військ. комітету та УЦР. У січні–лютому 1918 — чл. делегації УНР на мирних пере­говорах з державами Четвертного союзу в Брест-Литовську (нині м. Брест, Білорусь). Брав участь у під­писан­ні Брест. мирної угоди 9 лютого 1918. У березні–квітні 1918 — тимчас. дипломат. пред­ставник УНР у Туреч­чині; від червня 1918 — віце-дир. Дипломат. де­­партаменту МЗС Української Держави. Учасник антигеть­ман. пов­ста­н­ня, в. о. комісара Дирек­торії УНР у МЗС. У січні–червні 1919 — чл. делегації УНР на Па- риз. мирній конф., згодом — за­ступник пред­ставника УНР у Швей­царії (до листопада 1920). На еміграції у Німеч­чині досліджував про­блеми економіки та права, по­ступово схилявся до ви­­­зна­н­ня рад. влади. 1921 ви­йшов із Закордон. групи УСДРП. За персон. амністією уряду 1925 повернувся в УСРР. Працював у торг.-пром. закладах і Держ­плані УСРР. У березні 1931 за­­арешт., 7 лютого 1932 за звинуваче­н­ням у приналежності до контр­рев. організації «Укр. нац. центр» засудж. до 5-ти р. таборів. По­­кара­н­ня від­бував у Краснояр. краї (РФ). 9 червня 1939 засудж. до роз­стрілу. Реабіліт. 1989.