ЛЕВИ́ЦЬКИЙ Володимир Лукич (псевд.: Ва­силь Лукич, Володимир Лукич, Л. Лукич; 02. 09. 1856, с. Белзка, нині Гончарівка Золочів. р-ну Львів. обл. — 06. 10. 1938, м. Вин­ники, нині Львів. міськради) — публіцист, видавець, редактор, літературо­знавець, культурно-освітній діяч. Дійсний член НТШ (1926). Народився у сімʼї священика. Закін. юрид. факультет Львів. університету (1879). Від 1880 за­ймався нота­ріал. справами у містах Болехові, Стрию, Станіславі (нині Івано-Франківськ) та у Вин­никах (від 1896). Поділяв по­гляди народовців, значну увагу приділяв налагоджен­ню літ. і культур. взаємин Галичини і Над­дні­прян. України, ви­ступав за єдину літ. мову на всіх укр. землях. Ще у студент. роки став актив. чл. гуртка академ. молоді, був чл. редколегії ж. «Друг» (від 1876), брав активну участь у під­готовці альманаху «Дністрянка» за 1877, спів­працював із г. «Правда» за ред. В. Барвінського. 1880 Л. опублікував у «Зорі» істор.-літературозн. роз­­відку про Марусю Чурай, 1881 разом з І. Франком та І. Белеєм упорядкував «Руську антологію», а 1883 у товаристві «Просвіта» за його ред. під­готовлено кн. «Опо­ві­да­н­ня К. Михайлишина», яку конфіскувала прокуратура. 1885 спільно з Ю. Сельським видав довід­ник для селян «Руський правотар домовий», що був написаний «чи­стою народною мо­вою». 1887 під­готував і видав у Стрию літ.-наук. альманах «Ватра», присвяч. памʼяті Т. Шевченка та 25-річчю літ. діяльності Ю. Федьковича. В альманасі опубліковано оповіда­н­ня Панаса Мирного «Лови» та І. Франка «Місія», які свого часу були від­хилені в «Зорі» Г. Це­глинським з причин неморальності змісту, уривок роз­відки М. Драгоманова «З історії віршів на Україні» — праці про важливість для історії укр. літ. духов. віршів в Україні у 17–18 ст., вірш О. Маковея «Дум­ка» та два сонети Уляни Кравчен­ко, поеми С. Ру­данського «Мазе­па», «Павло Полуботок», а також різножанр. твори Ю. Федьковича, Данила Млаки, І. Нечуя-Левицького, О. Барвінського, О. Огоновського, Панаса Мир­ного, Б. Грінченка, П. Куліша, В. Самійленка. Цін­ним дослідж. у наук. частині альманаху є роз­відка Л. про Угор. Русь, де «впер­ше зі­брано силу цікавих і роз­порошених ві­домостей про цю малові­дому і майже забуту частину українського народу». Най­пліднішими у творчості Л. як публіциста були роки редагува­н­ня «Зорі» (1890–96). У цей період він під­тримував тісні наук. та літ. звʼязки з І. Франком, який високо оцінив його творчі можливості, О. Барвінським та ін. Брав активну участь у діяльності товариства «Просвіта» (від 1907 — голо­ва вин­ниц. осередку, від 1925 — почес. чл.). 1880–85, 1890, 1893, 1916–18 випустив ілюстров. ка­лендарі товариства, до яких готував пе­реробки та пере­клади оповідань, написав низку есеїв про ві­домих письмен­ників. «Просвіта» видала низку ілюстров. літ. збірників Л., зокрема «Рідний зільник» (1891), «Левада» (1892), «Рідна стріха» (1894), «Рокова хвиля» (1917). Серед народозн. дослідж. — роз­відки «Як живе­ться українському народови в Австрії» (Ві­день, 1915), «Релігія і наука: Великодні гадки» (Л., 1938), філос. праць — «Гадки про життя» (1928), «Революційні течії в сучасній фізиці» (1930), «Старі ідеї — нові думки» (1931), «Головні основи сучасної астро­логії» (1934), «Свобода волі в світлі сучасної фізики» (1936; усі — Львів).