Левицький Володимир Лукич

ЛЕВИ́ЦЬКИЙ Володимир Лукич (псевд.: Ва­силь Лукич, Володимир Лукич, Л. Лукич; 02. 09. 1856, с. Белзка, нині Гончарівка Золочів. р-ну Львів. обл. — 06. 10. 1938, м. Вин­ники, нині Львів. міськради) — публіцист, видавець, редактор, літературознавець, культурно-освітній діяч. Дійсний член НТШ (1926). Народився у сім’ї священика. Закін. юрид. факультет Львів. університету (1879). Від 1880 займався нота­ріал. справами у містах Болехові, Стрию, Станіславі (нині Івано-Франківськ) та у Винниках (від 1896). Поділяв погляди народовців, значну увагу приділяв налагодженню літ. і культур. взаємин Галичини і Наддніпрян. України, виступав за єдину літ. мову на всіх укр. землях. Ще у студент. роки став актив. чл. гуртка академ. молоді, був чл. редколегії ж. «Друг» (від 1876), брав активну участь у підготовці альманаху «Дністрянка» за 1877, співпрацював із г. «Правда» за ред. В. Барвінського. 1880 Л. опублікував у «Зорі» істор.-літературозн. роз­відку про Марусю Чурай, 1881 разом з І. Франком та І. Белеєм упорядкував «Руську антологію», а 1883 у товаристві «Просвіта» за його ред. підготовлено кн. «Опо­відання К. Михайлишина», яку конфіскувала прокуратура. 1885 спільно з Ю. Сельським видав довідник для селян «Руський правотар домовий», що був написаний «чистою народною мо­вою». 1887 підготував і видав у Стрию літ.-наук. альманах «Ватра», присвяч. пам’яті Т. Шевченка та 25-річчю літ. діяльності Ю. Федьковича. В альманасі опубліковано оповідання Панаса Мирного «Лови» та І. Франка «Місія», які свого часу були відхилені в «Зорі» Г. Цеглинським з причин неморальності змісту, уривок розвідки М. Драгоманова «З історії віршів на Україні» — праці про важливість для історії укр. літ. духов. віршів в Україні у 17–18 ст., вірш О. Маковея «Дум­ка» та два сонети Уляни Кравчен­ко, поеми С. Руданського «Мазе­па», «Павло Полуботок», а також різножанр. твори Ю. Федьковича, Данила Млаки, І. Нечуя-Левицького, О. Барвінського, О. Огоновського, Панаса Мир­ного, Б. Грінченка, П. Куліша, В. Самійленка. Цінним дослідж. у наук. частині альманаху є розвідка Л. про Угор. Русь, де «впер­ше зібрано силу цікавих і розпорошених відомостей про цю маловідому і майже забуту частину українського народу». Най­пліднішими у творчості Л. як публіциста були роки редагування «Зорі» (1890–96). У цей період він підтримував тісні наук. та літ. зв’язки з І. Франком, який високо оцінив його творчі можливості, О. Барвінським та ін. Брав активну участь у діяльності товариства «Просвіта» (від 1907 — голо­ва винниц. осередку, від 1925 — почес. чл.). 1880–85, 1890, 1893, 1916–18 випустив ілюстров. ка­лендарі товариства, до яких готував пе­реробки та переклади оповідань, написав низку есеїв про відомих письменників. «Просвіта» видала низку ілюстров. літ. збірників Л., зокрема «Рідний зільник» (1891), «Левада» (1892), «Рідна стріха» (1894), «Рокова хвиля» (1917). Серед народозн. дослідж. — розвідки «Як живе­ться українському народови в Австрії» (Відень, 1915), «Релігія і наука: Великодні гадки» (Л., 1938), філос. праць — «Гадки про життя» (1928), «Революційні течії в сучасній фізиці» (1930), «Старі ідеї — нові думки» (1931), «Головні основи сучасної астро­логії» (1934), «Свобода волі в світлі сучасної фізики» (1936; усі — Львів).

Завантажити статтю