Левицький Михайло Васильович
ЛЕВИ́ЦЬКИЙ Михайло Васильович (09. 02. 1891, с. Явче, нині Рогатин. р-ну Івано-Фр. обл. – 10. 06. 1933, м. Горький, нині Нижній Новгород, РФ) – партійний діяч. Навч. у Львів. університеті. З поч. 1-ї світової війни воював у австро-угор. армії на Галиц. фронті. Потрапив у рос. полон, утримувався в таборі у Центр. Азії. 1918 вступив до більшов. партії, брав участь у встановленні рад. влади у Ташкенті, був співзасн. Укр. громади в місті, ред. г. «Туркестанська рада». Навесні 1919 повернуся в Україну. Обраний чл. тимчас. комітету, згодом – підпіл. ЦК КП Сх. Галичини, Галиц. організац. комітету КП(б)У, політбюро ЦК КП Сх. Галичини. Делегат 2-го конгресу Комінтерну. В Галиц. рев. комітеті у Тернополі (серпень–вересень 1920) завідував відділом внутр. справ. 1921–24 – повпред УСРР у Німеччині, Австрії, Чехо-Словаччині (вів серед укр. емігрантів пропагандист. роботу щодо повернення у Рад. Україну); від 1924 – на держ. і парт. роботах в УСРР: голова «Укрдержстраху», зав. секції Наркомату робітн.-селян. інспекції, секр. Житомир. окружкому КП(б)У, завідувач відділу ЦК КП(б)У. Був послідовним у проведенні більшов. політики. 1931 заарешт., за звинуваченням у зв’язках із чл. Укр. нац. центру висланий на 3 р. Після безрезультат. звернень про перегляд справи і скасування вироку покінчив життя самогубством.
Літ.: Борці за возз’єднання: Біогр. довід. Л., 1989.
М. Ю. Костриця
Рекомендована література
- Борці за возз’єднання: Біогр. довід. Л., 1989.