Левицький Михайло Васильович

Визначення і загальна характеристика

ЛЕВИ́ЦЬКИЙ Михайло Васильович (09. 02. 1891, с. Явче, нині Рогатин. р-ну Івано-Фр. обл. — 10. 06. 1933, м. Горький, нині Нижній Новгород, РФ) — партійний діяч. Навч. у Львів. університеті. З поч. 1-ї світової вій­ни воював у австро-угор. армії на Галиц. фронті. Потрапив у рос. полон, утримувався в таборі у Центр. Азії. 1918 вступив до біль­шов. партії, брав участь у встановленні рад. влади у Ташкенті, був співзасн. Укр. громади в місті, ред. г. «Туркестанська рада». Навесні 1919 повернуся в Україну. Обраний чл. тимчас. комітету, згодом — підпіл. ЦК КП Сх. Галичини, Галиц. організац. комітету КП(б)У, політбюро ЦК КП Сх. Галичини. Делегат 2-го конгресу Комінтерну. В Галиц. рев. комітеті у Тернополі (серпень–ве­ресень 1920) завідував відділом внутр. справ. 1921–24 — повпред УСРР у Німеччині, Австрії, Чехо-Словаччині (вів серед укр. емігрантів пропагандист. роботу щодо повернення у Рад. Україну); від 1924 — на держ. і парт. роботах в УСРР: голова «Укр­держстраху», зав. секції Наркома­ту робітн.-селян. інспекції, секр. Житомир. окружкому КП(б)У, завідувач відділу ЦК КП(б)У. Був послідов­ним у проведенні більшов. полі­­тики. 1931 заарешт., за звинуваченням у зв’язках із чл. Укр. нац. центру висланий на 3 р. Після безрезультат. звернень про перегляд справи і скасування вироку покінчив життя самогубством.

Завантажити статтю