Левицький Юзеф
ЛЕВИ́ЦЬКИЙ Юзеф (1880, с. Уторопи, нині Косів. р-ну Івано-Фр. обл. – 01. 05. 1964, м. Лодзь, Польща) – скульптор. Навч. у Коломий. школі деревооброб. промислу (нині Івано-Фр. обл., 1895–99), Краків. АМ (1899–1903; майстерня К. Лящки); удосконалював освіту у Відні, Мюнхені, Флоренції та Парижі (1903–05). Відтоді жив у с. Жаб’є (нині смт Верховина Івано-Фр. обл.) та с. Буркут (нині Верховин. р-ну). Подорожував Гуцульщиною, вивчаючи нар. звичаї та побут. Від 1910 – у Львові, 1911–16 – викладач ужитк. мистецтва та скульптури Ґрюнвальд. бурси. Був єдиним на той час скульптором, який зображував мешканців Гуцульщини. Учасник міських виставок від 1900-х рр. Персон. – у Львові (1906): понад 20 скульптур у гіпсі, тонов. зеленою і брунат. фарбами: об’ємні композиції та рельєфи, зокрема два автопортрети, портрети гуцул. дівчат і фігурні сцени «Юнак на скелі», «Пастушок із сопілкою», «Похід», «Свято померлих». Створив групи «Танець» і «У корчмі», де представив сплетені, динам. люд. постаті. В об’єм. скульптурах Л. поєднував реалізм з імпресіонізмом та символізмом («Автопортрет біля столу», 1906; «Прощання (Автопортрет)», 1912; «Хлопець на молитві», 1913). У рельєфах «Прядильниця», «Гуцулка, яка жене овець», «Автопортрет із посохом» (усі – 1906), «М. Бартус з алегоричними фігурами» (1910; варіант – пам’ятник на Личаків. цвинтарі, Львів), «Рибак» (1912) використовував композиц. «кадрування», асиметрію, плинні вигнуті лінії; часом представляв постаті на тлі стилізов. карпат. краєвиду. Випалив на ф-ці І. Левинського скульптуру «Сестри» (1912) у поліхромов. керам. масі з імітацією слонової кістки (кольор. варіант цієї групи зроблений у фаянсі на ф-ці в с. Пациків, нині Долин. р-ну Івано-Фр. обл.). Займався також ужитк. графікою. Свої погляди про значення нар. мистецтва як джерела творчості профес. митців виклав 1910 у ст. «О upadającym stylu huculskim». Після 1-ї світової війни перестав різьбити. Деякі роботи зберігаються у Львів. галереї мистецтв, МЕХП (Львів).
Ю. О. Бірюльов