Левік Борис Веніаминович

Визначення і загальна характеристика

ЛЕ́ВІК Борис Веніаминович (24. 10(05. 11). 1898, Київ — 03. 09. 1976, Москва) — музико­знавець, педагог. Брат В. Левіка. Канд. мистецтво­знавства (1941), доцент (1935). Навч. у Київ. (1913–22; кл. фортепіано К. Михайлова, композиції — Б. Лятошинського), закін. Моск. (1924, кл. композиції Р. Ґлієра; 1928, істор.-теор. факультет у М. Іванова-Борецького) консерваторію. Від 1922 мешкав і працював у Москві: 1930–49 — викладач кафедри історії музики Консерваторії; 1936–41 — заоч. Муз.-пед. ін­ституту; 1943–46 — Вищого училища військ. диригентів; 1946–48, 1953–56 — завідувач кафедри історії музики Держ. муз.-пед. ін­ституту ім. Гнесіних. Автор праць з історії музики пере­важно у жанрі персон. порт­ретів, жит­тєвого і твор. шляху композиторів, колектив. моно­графій, навч. посіб., перед­мов до музикозн. праць, нотних ви­дань окремих творів муз. класики.

Літ.: Александр Гедике. Москва, 1947; «Камен­ный гость» А. Даргомыжского, «Моцарт и Сальери» Н. Римского-Корсакова, «Скупой рыцарь» С. Рахманинова. Москва; Ленин­град, 1949; Франц Шуберт. Москва; Ленин­град, 1952; «Сельская честь» Масканьи. Москва, 1957; История музыко­знания в Германии и Австрии от конца XVIII до конца XIX века. Москва, 1965. Т. 1; 1966. Т. 2 (спів­­авт.); Рихард Ваґнер. Человек и художник. Москва, 1977.

І. С. Куркова

Завантажити статтю