Ґлієр Рейнгольд Моріцович
ҐЛІЄ́Р Рейнгольд Моріцович (30. 12. 1874(11. 01. 1875), Київ — 23. 06. 1956, Москва) — композитор, диригент, педагог, музично-громадський діяч. Доктор мистецтвознавства (1941). Народний артист СРСР (1938). Премія імені М. Глінки (1908), Сталінська премія (1946, 1948, 1950). Закінчив Київське музичне училище Російського музичного товариства (1894; клас О. Шевчика, Є. Риба), Московську консерваторію (1900; викладачі І. Іпполитов-Іванов, С. Танєєв). 1908 навчався диригуванню в О. Фріда у Берліні. Під час навчання в училищі написав перші твори — пʼєси для фортепіано та віолончелі, 2 струнні квартети й увертюру для симфонічного оркестру. Від 1901 — викладач музично-теоретичних дисциплін Московської музичної школи Гнесіних; від 1913 — професор Київської консерваторії (1914–20 — директор), створив симфонічний оркестр та оперну студію; 1920–41 — викладач композиції й інструментовки Московської консерваторії. 1920–22 — завідувач музичної секції Московського відділу народної освіти, співробітник музичного відділу Наркомату РРФСР. 1938 — голова Московської організації, 1939–48 — оргкомітету Спілки композиторів СРСР. Співпрацював з діячами української культури, зокрема Лесем Курбасом (нереалізований задум опери «Маруся Богуславка» на слова П. Тичини), К. Квіткою та М. Рильським (балет «Тарас Бульба», 1951–52). Інструментував твори М. Лисенка (кантата «Бʼють пороги», Гавот, Інтермецо, опера «Наталка Полтавка», «Понад полем іде», «Урочистий марш», оперета «Чорноморці») та К. Стеценка (кантата «Шевченкові»). До нереалізованих задумів належить опера «Лісова пісня» за Лесею Українкою. На українську тематику написав низку симфонічних творів, зокрема поему для читця і оркестру «Подражаніє Ієзекіїлю» на слова Т. Шевченка (1919), картину «Запорожці» (1921), поему «Заповіт» (1939–41, присвячена памʼяті Т. Шевченка) та ін., обробки народних пісень. Продовжуючи стильові тенденції «Могутньої кучки», у низці творів поєднував епічну монументальність, картинність і колористику. Композиціям Ґлієра властиві розспівність, цікава гармонійна мова, чіткість формотворення. Плідно й різнобічно використовував фольклор різних народів. Активно виступав як диригент, пропагував твори українських композиторів В. Пухальського, Є. Риба, М. Тутковського, М. Лисенка та ін. Перший виконавець 1-ї симфонії Б. Лятошинського (1923). Виступав з Республіканським симфонічним оркестром імені М. Лисенка та капелою «Дніпросоюзу». Серед учнів — С. Прокофʼєв, Б. Лятошинський, Л. Ревуцький, Б. Александров та ін. Імʼя Ґлієра присвоєно музичному училищу у Києві.
Додаткові відомості
- Основні твори
- для оркестру — симфонії (№ 1 — 1899–1900; № 2 — 1907; № 3 «Ілля Муромець» — 1909–11); опери — «Земля і небо» (1900), «Шахсенем» (1923–25), «Лейлі і Меджнун» (1940), «Рашель» (1947), «Гюльсара» (1949); симфонічна поема «Сирени» (1908); балети — «Хризис» (1912), «Клеопатра» («Єгипетські ночі», 1926), «Червоний мак» (1927), «Комедіанти» (1931), «Мідний вершник» (1949); музика до містерії «Великий льох» за Т. Шевченком (1919–20), драм. вистав «Іван Гус», «Гайдамаки» (обидві — 1920); увертюри — «Урочиста увертюра» (1937, присвячена 20-річчю більшовицького перевороту), «Ферганське свято» (1940), Увертюра на слов’янські народні теми, «Дружба народів» (обидві — 1941), «Перемога» (1944–45); концерти з оркестром — для арфи (1938), голосу (1943), віолончелі (1947), валторни (1951); кантата «Слава Радянській армії» (1953).; для оркестру — симфонії (№ 1 — 1899–1900; № 2 — 1907; № 3 «Ілля Муромець» — 1909–11); опери — «Земля і небо» (1900), «Шахсенем» (1923–25), «Лейлі і Меджнун» (1940), «Рашель» (1947), «Гюльсара» (1949); симфонічна поема «Сирени» (1908); балети — «Хризис» (1912), «Клеопатра» («Єгипетські ночі», 1926), «Червоний мак» (1927), «Комедіанти» (1931), «Мідний вершник» (1949); музика до містерії «Великий льох» за Т. Шевченком (1919–20), драм. вистав «Іван Гус», «Гайдамаки» (обидві — 1920); увертюри — «Урочиста увертюра» (1937, присвяч. 20-річчю більшовицького перевороту), «Ферґанське свято» (1940), Увертюра на слов’янських народних теми, «Дружба народів» (обидві — 1941), «Перемога» (1944–45); концерти з оркестром — для арфи (1938), голосу (1943), віолончелі (1947), валторни (1951); кантата «Слава Радянській армії» (1953).
Рекомендована література
Завантажити статтю
Людина 
