Левіна Хана Ісаївна

ЛЕ́ВІНА Хана Ісаївна (ןיװעל ענאכ; 03(16). 05. 1900, м. Катеринослав, нині Дні­­пропетровськ — 19. 01. 1969, Харків) — єврейська письмен­ниця. Навч. в Ін­ституті іноз. мов (Москва, 1939–41). Працювала у ред. газет Харкова, бібліотекарем. Під час евакуації пере­бувала в Бузулуку (побл. м. Чка­лов, нині Оренбург, РФ). 1945 мешкала у Москві, згодом повернулася до Харкова. Писала рос., згодом — мовою їдиш. Дебютувала 1918 у г. «טאלבסקלאָפ» («Народна газета», Петро­град, нині С.-Петербург). Друкувалася у часописі «דנאלמײה שיטעװאָס» («Радянська Батьківщина», Москва). Писала пере­важно для дітей. Авторка кн. поезій «רעײטשוצ» («Лепта», Х., 1929), «ןגױא ףױא ןגױא» («Віч-на-віч»), «ןטײקינײק» («По­дробиці»; обидві — 1933), «רימ ןופ ערעגני؛ יד» («Молодші од мене», 1934), «סנגײא» («Власне», 1941). Окремі вірші Л. уві­йшли до антології П. Маркіша «פּערט» («Сходи», Катеринослав, 1921). Твори Л. пере­клали Н. Забіла, М. Пригара, І. Муратов, А. Кацнельсон, Р. Третьяков.

Завантажити статтю