Левків
ЛЕВКІ́В — село Житомирського району Житомирської області. Левків. сільс. раді підпорядк. села Калинівка та Клітчин. Знаходиться на р. Тетерів (притока Дніпра), за 8 км від Житомира та за 4 км від залізнич. ст. Станишівка. Пл. сільс. ради 66,38 км2, Л. — 8,31 км2. За переписом насел. 2001, у селах ради проживали 4116, з них у Л. — 2886 осіб; станом на 2015 — відповідно 4260 і 2630 осіб; переважно українці. На околицях виявлено поселення 1 тис. до н. е. та 10–12 ст. (за бл. 400 м на Пн. Зх. в урочищі Ставок), 12–13 ст. (за бл. 900 м на Зх., лівий берег струмка), 3–5 і 10–13 ст. (за бл. 1 км на Зх., правий берег струмка), 1–2 ст. (за бл. 500 м на Пд. Зх., лівий берег Тетерева). Вперше згадується 1501 під назвою Ловков у інвентарі Житомира, який був складений за наказом великого князя Литовського та короля Польщі Олександра Яґеллончика. За цим документом, тут мешкали 10 бортників, 18 землеробів і 5 ловчих, які займалися полюванням для потреб Житомира (саме від них і походить назва). Л. здавна мав статус м-ка. Згодом у ньому сформувалася велика євр. громада. За Люблін. унією 1569, відійшов від Великого князівства Литовського до Польщі. Жит. брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького. У 1650–60-х рр. значна кількість левківчан переселилася на Лівобережну Україну. За Андрусів. перемирʼям 1667, Л. залишився у межах Польщі. Після 2-го поділу Польщі 1793 — у складі Рос. імперії. У 19 — на поч. 20 ст. — волосне містечко Житомир. пов. Волин. губ. До Левків. волості входили 15 поселень; осн. — Газинка, Калинівка, Псища (нині Зарічани), Селець (нині Слобода-Селець), Станишівка (усі — нині Житомир. р-ну), Крошня (нині у межах Житомира), Студениця (нині Коростишів. р-ну). На поч. 1860-х рр. нараховувалося 188 дворів, у яких проживали 1,5 тис. осіб. У 2-й пол. 19 ст. уведено в експлуатацію винокур., спиртоочис., смоляний і свічк. заводи, працювали 5 кустар. підприємств і 6 магазинів. 1872 мешкали 1117, 1913 — 1542 особи. 1873 відкрито двокласне училище. На поч. 20 ст. діяли церква, костел і євр. молитов. дім. Остан. власниками Л. були граф М. Нірод і його дружина А. Нірод-Трєпова. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася, 7 червня 1920 остаточно встановлено більшовицьку. Деякий час містечко також контролювали загони Армії УНР, австро-нім. і польс. війська. У 1920-х рр. статус м-ка у Л. скасовано, відтоді — село. 1923–25 — райцентр. Левків. р-н був створ. з Левків. і Черняхів. (Вересів., Городищен., Камʼян., Піщан. і Троковиц. сільради) волостей. 1925–30 Л. — у складі Іванків., 1930–62 та від 1965 — Житомир. (до 1939 — Троянівський), 1962–65 — Коростишів. р-нів; від 1932 — Київ., від 1937 — Житомир. обл. Жит. потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталін. репресій. Від 10 липня 1941 до поч. листопада 1943 та від 19 листопада до 29 грудня 1943 — під нім.-фашист. окупацією. У селі діяло рад. підпілля. За визволення Житомира побл. Л. у листопаді та грудні 1943 точилися запеклі бої, тут загинуло багато рад. воїнів. На тер. Левків. сільс. ради — 9 брат. могил; у Л. похов. бл. 300 бійців. На фронтах 2-ї світової війни воювали 672 левківчани, з них 322 загинули. Встановлено памʼятники воїнам-визволителям і воїнам-землякам. Переселенці з Л. заснували села Березина, Туровець, Млинище (усі — Житомир. р-ну) та ін. У Л. — заг.-осв. школа, дитсадок; Будинок культури, б-ка; лікув. амбулаторія; у Калинівці та Клітчині — Будинки культури, б-ки; фельдшер.-акушер. пункти. Розвинуті нар. промисли, зокрема вишивання. У Л. збереглися Свято-Преображен. церква (1862; УПЦ МП) та залишки маєтку Ніродів (2-а пол. 19 ст.); у Калинівці — Свято-Покров. церква (1870; УПЦ МП). Серед видат. уродженців — поет Михайло (тут і похов. разом із молодшим сином — живописцем Петром) та його старший син — майстер худож. оброблення дерева Віталій і дочка — поетеса, музеєзнавець Наталія Клименки, письменниця М. Пономаренко. У післявоєнні роки у Л. мешкав учасник 2-ї світової війни, повний кавалер ордена Слави С. Гринцевич. Із селом повʼязане життя учасника антитерорист. операції на Донбасі, Героя України В. Божка.
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
