Костін Олександр Васильович
КО́СТІН Олександр Васильович (справж. — Костина; 09. 08, за паспортом — 22. 09. 1939, м. Самарканд, Узбекистан — 09. 11. 2022, Київ) — композитор, музично-громадський діяч, педагог. Доц. (2005). Народний артист України (1996). Державна премія України імені Тараса Шевченка (1992). Член НСКУ (1972). Закін. Київське музичне училище ім. Р. Ґлієра (1962; кл. баяна І. Журомського, композиції (факультативно) — В. Подвали) та консерваторію (1971; кл. композиції А. Штогаренка). Відтоді — худож. кер. відділу пропаганди СКУ; 1973–78 — зав. муз. частини Рос. драм. театру ім. Лесі Українки; 1978–81 — зав. ред. видавництва «Музична Україна»; 1981–85 — худож. кер. Будинку орган. та камер. музики України (усі — Київ). 1985–97 — на творчій роботі. Від 1997 викладав у Нац. муз. академії України (Київ): від 2010 — професор кафедри композиції. Голова Муз. фонду УРСР (1971–73). Осн. галузь творчості — композиції для муз. театру (опери та балети). Театральність як важлива риса творчості притаманна й ін. жанрам — ораторії, кантаті, фортепіан. циклам. Характер. рисою є тяжіння до епічності — звернення до жанрів опери, ораторії, містерії, фрески.
Додаткові відомості
- Основні твори
- опери — «Діалоги Вінченцо Ґалілея» (1983, лібрето О. Стельмашенка), «Золоторогий олень» за поемою Д. Павличка (1985, лібрето В. Лисюка), «Оргія» за драмою Лесі Українки (1993, лібрето О. Парри), «Сулейман і Роксолана» (1995, лібрето Б. Чіпа), «Незвичайна чайна, або Жовтий лелека» за мотивами кит. нар. казки (1996, лібрето І. Мамчура, О. Вратарьова); мюзикл «Софія Потоцька» (1994, лібрето Б. Чіпа); балети — «Русалонька» за казкою Г.-К. Андерсена (1988), «Демон» за поемою М. Лермонтова (1990; обидва — лібрето М. Кухарчука, В. Туркевича), «Запрошення до страти» за романом В. Набокова (1993), «Гранатовий браслет» за повістю О. Купріна (2001), «Пригоди Незнайки» за казкою М. Носова (2002), «Бузкове вино» за оповіданням Ю. Нагібіна (2003; усі — лібрето О. Костіна); вокал.-симф. — кантати: «Вахлацькі пісні» за поемою «Кому на Руси жить хорошо» М. Некрасова (1971), «Велика перемога» на сл. Л. Горлача і Б. Списаренка (1985), 3 камерні кантати: № 1 — «Вірність» на сонети М. Рильського (1979), № 2 — «Тріолети» на сл. В. Морданя (1981), № 3 — «Лице Землі» на сл. Р. Кофмана, сценічна ораторія «Йосиф Флавій: пори року» (обидві — 2000); «Драматична ораторія» на сл. Л. Щусєва (1983); «Ноктюрн-кантата» для баритона, дит. хору та симф. оркестру (2001, сл. Р. Кофмана); інструм. концерти — для фортепіано з оркестром № 1 (1987), для фортепіано і камер. оркестру № 2 (1992), для тромбона з оркестром «SOS» (2000), для баяна і камер. оркестру (2002), для фортепіано з оркестром № 3 «Суриковський» (2010); «Сербське капричіо» для труби та струнних (1997); 2 концерти для скрипки з оркестром — № 1 (за поемою «Божественна комедія» Данте Аліґ’єрі, 2000) і № 2 (за романом «Запрошення до страти» В. Набокова, 2010); балетні сюїти № 1 (2009) та № 2 (2010) для оркестру нар. інструментів; «Пригода бравого гобоїста» для гобоя, струн. квартету і чембало (2005); для фортепіано — цикл «Російський лубок» (1976), зб. п’єс «Дмитрикове сонце» (1978), альбом п’єс у 2-х зошитах «СМАК» (2006); камерно-вокал. — триптих «Дзвони» для баса і фортепіано на сл. О. Ківи, О. Хлєбникова, В. Курінського (1979), цикли «Міражі» для баса і фортепіано на сл. Н. Хікмета (1981), «Оберіг пам’яті» для баритона й фортепіано на сл. В. Матвієнка (2001); пісні; музика до вистав та фільмів.
Рекомендована література
Завантажити статтю
Людина 
