Легіт Андрій

Визначення і загальна характеристика

ЛЕ́ГІТ Андрій (справж. — Ворушило Ан­­дрій Теодосі­йович; 25. 12. 1915, м. Корсунь Київ. губ., нині Корсунь-Шевченківський Черкас. обл. — 09. 09. 2004, Київ) — поет, пере­кладач, публіцист. Закін. Корсун. пед. технікум (1931) та Київ. пед. ін­ститут (1937). Від 1939 служив у Червоній армії, навч. у військ. училищі. Учителював; працював у ред. г. «Корсунські вісті». У роки 2-ї світової вій­ни воював, потрапив у нім. полон, з яко­го втік до Корсуня, де вчителював, вів коректуру в газеті. Від 1943 — в Галичині, 1944 — у Словач­чині, де при­єд­нався до укр. пов­станців. Був у англ. полоні в Ріміні (Італія). 1948 емігрував до Великої Британії, працював на виробництві у Нот­тінґемі. 1953–2003 мешкав у Лондоні, викладав укр. мову та літературу в субот. школі україно­знавства. Від 1982 — на пенсії, за­ймався твор. та гро­мад. діяльністю. Друкувався у г. «Українська думка», «Українське слово», «Національна трибуна», ж. «Молода Україна», «Наші позиції», «Пів­нічне сяйво», «Визвольний шлях». 2003 пере­їхав до Києва. Роз­почав писати поезію зі шкіл. віку. Вірші Л. опубл. у багатьох антологіях укр. поезії, зокрема «Слово і зброя» (Торонто, 1968), присвяч. УПА і визв. боротьбі 1942–67 за упорядкува­н­ням Леоніда Полтави. Осн. риси поезії Л. — україноцентричність, антиімпер. пафос, публіцистичність, класична вер­сифікація; тематика — уславле­н­ня героїв укр. історії та сучасності, гостре, публіцист., ча­сом сатир., антикомуніст., анти­колоніал. спрямува­н­ня, краса укр. природи, перед­усім Надрос­ся, но­стальгійні почу­т­тя на чужині. Написав низку літературозн. статей і нарисів про укр. письмен­ників-класиків, зокрема І. Нечуя-Левицького, та сучасників. Ви­ступав як пере­кладач творів англ., нім., рос., польс. поетів. Лауреат премії Укр. Могилян.-Мазепин. АН (1983).

Тв.: За дротами. Новий Ульм, 1958; Ви­брані поезії. Лондон, 1990; Калинові шуми. К., 1994; Від­лу­н­ня душі: Зб. поезій. К., 2004.

Літ.: Славутич Яр. Не приховуючи по­­чувань (А. Легіт) // Укр. література в Канаді. Едмонтон, 1992; Поліщук В. По тернах чужини // Черкас. край. 1993, 23 жовт.; Біляїв В. «Як тихий Легіт нам дарує вірші...» (Андрій Легіт) // «На неокраянім крилі...». Д., 2003; Качуровський І. Поколі­н­ня Другої світової вій­ни в літературі української діаспори // Проме­нисті сильвети: лекції, доповіді, стат­ті, есеї, роз­відки. К., 2008.

В. Т. Поліщук

Завантажити статтю