ВСІ ТОМИ
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
Енциклопедія Сучасної України

Том 17

Енциклопедія Сучасної України. Т. 17: «Лег» – «Лощ»
ISBN978-966-02-7999-5
ISBN серії966-02-2074-X
УДК030(477)
ВидавецьІнститут енциклопедичних досліджень НАН України
ЗасновникиНАН України; НТШ
Гол. редкол.І. М. Дзюба; А. І. Жуковський; М. Г. Железняк та ін.
ВидавецьІнститут енциклопедичних досліджень НАН України
Місце виданняКиїв
Рік2016
Обсяг712 с.

Том містить 2.6 тис. статей

Зміст

Левый берег

– періодичне видання. Засн. 2008 Київ. інститутом проблем упр. ім. Гор­шеніна як суспільно-політ. тижневик. Виходив у Дніпропетровську російською мовою; наклад 90 тис. прим. Розповсюджувався у Києві, Дні­пропетровську, Харкові, Одесі. Головний редактор – О. Базар. 2011 друк припинено, однак від 2009 діє інтернет-вид. з однойм. назвою (від 2014...
Л. Г. Рева

Лега Юрій Григорович

(11. 09. 1949, м. Золотоноша Полтав., нині Черкас. обл.) – фахівець у галузі радіотехніки. Доктор технічних наук (2001), професор (2001). Орден «За заслуги» 3-го ступеня (2007). Закін. Одес. електротех. інститут зв’язку (1976). Відтоді працював у Золотоніс. вузлі зв’язку; 1981–88 – у Золотоніс. райкомі та Черкас. обкомі КПУ; 1988–2014 – у Черкас....
В. М. Лазуренко

Легальний марксизм

– ідейно-політична течія. Виникла у Рос. імперії в середовищі інтелігенції у ході обговорення питань, пов’яз. із осмисленням поступу капіталізму, а також критики доктрини народництва на ґрунті окремих філос., суспільно-політ. і екон. ідей марксизму. Означення цієї течії як особл. різновиду марксизму зумовлено переважно тим, що її представники, на...
В. І. Головченко

Легальність

(лат. legalis – законний) – політико-правова категорія, що означає відповідність певного об’єк­та (нормативного акта, державної влади, дій чи бездіяльності людини і громадянина, суб’єкта владних повноважень тощо) формальним вимогам чинного законодавства. За М. Вебером, Л. – відповідність закону (або ін. правилам) у тому вигляді, в якому він...
С. В. Різник

Легар Антон

(21. 02. 1876, м. Оденбурґ, Австро-Угорщина, нині Шоп­рон, Угорщина – 12. 11. 1962) – військовик. З походжен­ня угорець. Брат композитора Ф. Легара. Закін. піхотну кадет. школу у Відні (1893). Від 1894 – на військ. службі. Під час 1-ї світової вій­ни командував батальйоном угор. ландштурму 13-го піхот. полку, бойовою групою «Легар» на Італ....
О. Л. Стецишин

Легач Євген Іванович

(14. 06. 1966, с. Нижній Бистрий Хуст. р-ну Закарп. обл.) – фахівець у галузях кріомедицини та трансплан­тології. Доктор медичних наук (2009). Премія ім. В. Комісаренка НАНУ (2017). Закін. Харків. мед. інститут (1993). Відтоді працює в Інституті проблем кріобіології і кріомедицини НАНУ (Харків): від 2009 – гол. н. с. Вивчає імунобіол. властивості...
Т. П. Бондаренко

Легедзине

– село Тальнівського району Чер­каської області. Знаходиться за 140 км від обл. центру, за 18 км від райцентру та за 20 км від залізнич. ст. Тальне. Площа 4 км2. Насел., за переписом 2001, ста­новило 1126, станом на 2014 – 914 осіб (переважно українці). Через село проходить автошлях Черкаси–Умань. У Л. похов. археолога В....
С. П. Гульченко

Легеза Григорій Васильович

(12. 04. 1921, с. Софіївка, нині Компаніїв. р-ну Кіровогр. обл. – 29. 10. 2001, Одеса) – лікар-офтальмолог. Доктор медичних наук (1971), професор (1985). Державна премія УРСР у галузі науки і техніки (1978). Учасник 2-ї світової вій­ни. Бойові нагороди. Закін. Одес. мед. інститут (1950). Відтоді працював в Інституті очних хвороб і тканин. терапії...
Н. М. Мойсеєва

Легеза Іриней

(псевд. – Іван Лоцуга; 01. 04. 1861, с. Тур’я Бистра, нині Перечин. р-ну Закарп. обл. – 09. 09. 1929, с. Тур’янська Пасіка, нині Тур’я Пасіка Перечин. р-ну) – культурно-освітній діяч, письменник. Закін. Ужгород. гімназію (1879) та духовну семінарію. Душпастирював у рідному селі та c. Кленове. Займався культ.-осв. діяльністю,...
В. В. Ґабор

Легеза Катерина Вікторівна

(24. 07. 1984, м. Бєлгород, РФ) – графік, дизайнер. Дочка Віктора та Юлії Легез, онука О. Проніна і Г. Тищенко. Член НСХУ (2012), Спілки дизайнерів України (2013). Закін. Харків. академію дизайну і мистецтв (2008; викл. І. Чеботов). Займається дизайном тек­стилю в інтер’єрі, створює гобелени. На творчій роботі. Від 2005 – учасниця всеукр.,...
В. І. Ковтун

Легеза Юлія Олександрівна

(23. 04. 1961, Харків) – художниця декоративно-ужиткового мистецтва. Дочка О. Проніна та Г. Тищенко, дружина Віктора, мати Катерини Легез. Член СХ РФ (1993). Закін. Харків. худож.-пром. інститут (1983; викл. О. В’ят­кін). У Бєлгороді (РФ): від 1989 – викладач училища культури; від 1998 – зав. худож. відділу коледжу культури і мистецтв; в Інституті...
В. І. Ковтун

Легеза Віктор Павлович

(27. 08. 1955, м. Новомосковськ Дніпроп. обл. – 25. 05. 1997, м. Бєлгород, РФ) – графік, живописець. Чоловік Юлії, батько Катерини Легез. Член СХ РФ (1993). Закін. Харків. худож.-пром. інститут (1983; викл. О. В’яткін, О. Пронін, Г. Тищенко). Відтоді – у Бєлгороді: працював у худож.-вироб. майстернях; во­дночас 1989–97 (з перервою) – викладач...
В. І. Ковтун

Легеза Віктор Петрович

(30. 01. 1955, смт Ясногірка Краматор. міськ­ради, нині Донец. обл.) – математик, фахівець у галузях механіки та віброзахисту крупногабаритних об’єктів і систем. Доктор технічних наук (2004), професор (2006). Закін. Моск. інж.-фіз. інститут (1978). Відтоді працював у НДІ буд. конструкцій; 1998–2008 – у Нац. університеті харч. технологій: 2005–08 –...
Л. М. Мацейко

Легеза Володимир Семенович

(12. 03. 1951, с. Григорівка Васильків. р-ну Дніпроп. обл. – 02. 10. 2004, Дніпропетровськ) – фахівець у галузі ракетної техніки. Кандидат технічних наук (1980). Засл. машинобудівник України (2004). Закін. Дніпроп. університет (1973). Відтоді пра­цював у КБ «Південне» (Дніпропетровськ): 1987–93 – нач. сектору, від 1993 – нач. проект. від­ділу....
В. В. Зуєв

Легезін Павло Костянтинович

(1918, с. Журавка, нині Бєлгород. обл., РФ – 09. 08. 1944, похов. на Пагорбі Слави у Львові) – військовик. Герой Радянського Союзу (1943). Учасник 2-ї світової вій­ни. Державні та бойові нагороди СРСР. Закін. Орлов. фінанс.-екон. технікум (РФ). В армії від 1939, на фронті від липня 1942. Відзначився у вересні 1943 як командир батареї 158-го гвард....
А. К. Немикін

Легенда

(від лат. legenda – те, що потрібно читати) – усний прозовий народнопоетичний твір про давноминулі події міфологічного та релігійного змісту, розповідь у якому ведеться від третьої особи. Термін «Л.» виник у середньовіччі і спочатку стосувався лише опису життя святих (читали у церкві в день відповід. святого). Поступово жанр Л. перейшов на...
В. В. Сокіл

Легенда

– муніципальний камерний хор. Лауреат конкурсів: Львів. обл. ім. С. Людкевича (1989), 1-го обл., 4-го і 5-го Всеукр. хор. музики ім. Д. Січинського (Івано-Франківськ, 1991, 2003, 2005), 1-го Всеукр. ім. М. Леонтовича (Київ, 1989), Всеукр. ім. Лесі Українки (Луцьк, 2006), міжнар. хор. конкурсів у РФ (м. Владимир, 1989), Польщі (м. Мендзиздроє,...
Б. Р. Пиц

Легенченко Іван Олександрович

(01. 03. 1915, с. Крива, нині Могильов. обл., Білорусь – 13. 01. 2001, Одеса) – хімік. Доктор хімічних наук (1972), професор (1972). Закін. Дніпроп. хім.-технол. інститут (1940), де й працював до 1950. У 1950–60 – на Стер­літамак. содовому заводі (Башкортостан, РФ). 1960–71 – в Одес. лаб. Інституту заг. та неорган. хімії АН УРСР: від 1963 –...
Є. В. Шабанов

Легенчук Сергій Федорович

(26. 10. 1981, Житомир) – економіст. Доктор економічних наук (2011), професор (2013). Закін. Житомир. технол. університет (2004), де відтоді й працює: 2012–13 – завідувач кафедри фундам. екон. дисциплін, від 2013 – завідувач кафедри обліку і аудиту. Наукові дослідження: теорія, метатеорія, методологія ведення та інституц. аспекти розвитку...
І. В. Жиглей

Легенький Віктор Іванович

(07. 12. 1958, Київ – 28. 04. 2015, там само) – фахівець у галузі динаміки польоту. Доктор технічних наук (1996). Закін. Київ. вище військ. авіац. інж. училище (1981), Київ. університет (1992). Від 1983 працював у Київ. вищому військ. авіац. інж. училищі; від 1992 – у Київ. інституті ВПС; від 1999 – старший науковий співробітник Інституту проблем...
Р. В. Пилипчук

Легенький Григорій Іларіонович

(28. 01. 1919, с. Комарівка Канів. пов. Київ. губ., нині затопл. Канів. водосховищем – 03. 04. 2004, м. Краснодар, РФ) – педагог. Батько Ю. Легенького. Доктор педагогічних наук (1990), професор (1991). Учасник 2-ї світової вій­ни. Закін. Кустанай. учит. (нині Костанай, Казахстан, 1948), Моск. пед. (1954) інститути. Від 1948 учителював. Від 1967...
В. І. Сипченко

Легенький Юрій Григорович

(30. 01. 1949, с. Нова Олександрівка, Башкор­тостан, РФ) – філософ, художник монументального мистецтва. Син Г. Легенького. Доктор філософських наук (1997), професор (2002). Член НСХУ (1988), Спілки дизайнерів України (2010). Навч. у Моск. худож.-пром. училищі (1966–67), Єлец. пед. інституті (РФ, 1967–68), закін. Харків. худож.-пром. інститут...
В. М. Сковронський

Легін Валерій Петрович

(01. 04. 1954, м. Кізел Молотов. обл., нині Перм. краю, РФ) – актор. Народний артист України (2008). Закін. Київ. інститут театр. мистецтва (1976; курс М. Рушковського). Відтоді виступав у Білорус. ТЮГу (Мінськ) і Могильов. драм. театрі (Білорусь). Від 1979 – у Київ. молодому театрі. Деякий час спів­працював із Київ. експерим. театром, де зіграв у...
О. Ю. Варварич

Легінь

– чоловічий вокальний квартет. Засн. 1967 при Івано-Фр. пед. інституті (нині Прикарп. університет) з ініціативи П. Чоловського (його кер.). У різний час у квартеті виступали: Б. Данилишин, В. Поліщук, Ю. Сабов, І. Заремба. Останній склад – М. Сливоцький, О. Шуляр, Ю. Серганюк, П. Чоловський. У репертуарі – автор. твори та обробки укр. нар. пісень...
В. С. Грабовський

Легіон українських революціонерів

– підпільна націоналістична організація. Засн. 1930 у Чернівцях з метою боротьби проти румун. окупац. режиму за об’єднання Буковини в єдиній собор. незалеж. Україні. Організаційно складався із законспіров. осередків до 5-ти осіб. Голова – О. Зибачинський. 1932 організов. групу «Месники України» (кер. Д. Квіт­ковський та І. Григорович), підпорядк....
Ю. І. Макар

Легіон українських січових стрільців

– українська військова частина у складі австрійської армії, що діяла на російському фронті 1914–18. У серпні 1914 Голов­на українська рада створила у Львові Бойову управу УСС, яка звернулася до уряду Австро-Угорщини з проханням дозволити сформувати Легіон УСС. Незважаючи на отриману згоду, від перших днів створення частини їй чинили різноманітні...
М. Р. Литвин

Легіони польські

– загальна назва польських добровольчих військових формувань, що діяли у складі військ іноземних держав після втрати Польщею незалежності внаслідок поділів 1772, 1793, 1795. Уперше такі військ. формування сформовані й діяли 1797–1803, удруге – 1848–49, утретє – 1914–17. У 1797 Л. п. створ. з ініціативи генерал-поручика Я.-Г. Домбровського на тер....
О. С. Рубльов

Легітимація етична

– процедура обґрунтування (виправдання) норм моралі. Етичні норми не приймають як довіл. приписи; вони підлягають виправданню і повинні мати всезаг. значущість. Якщо у домодерні часи легітимативну інстанцію розглядали метафізично (напр., лад буття, світ ідей, Бог, природа), то у Новий час – трансцендентально (філософія свідомості); легітимацію...
А. М. Єрмоленко

Легітимність

(лат. legitimus – відповідний до закону, правовий) – правова категорія, що відображає зв’язок інтересів людей з їхньою внутрішньою оцінкою, зумовленою особливостями світосприйняття, системи цінностей, переконань, суспільної думки, морально-психологічних чинників, традицій, повсякденних звичок тощо. У вузькому розумінні Л. озна­чає підтримку,...
С. В. Різник, В. С. Різник

Леґія українських націоналістів

– політична організація. Виникла 1925 у результаті злиття Українського національного об’єд­нання, Союзу визволення України і Союзу укр. фашистів, що діяли на тер. Чехо-Словаччини (переважно у Празі, Брно і Подєбрадах). Стала першою укр. організацією, яка почала використовувати означення «націоналістичний» (замість «національний» або...
В. І. Прилуцький

Популярні статті цього тому в 2026 році