Легоцький Тиводар

Визначення і загальна характеристика

ЛЕГО́ЦЬКИЙ Тиводар (05. 10. 1830, с. Фунжіне, Австро-Угорщина, нині Хор­ватія — 25. 11. 1915, м. Мукачеве, нині Закарп. обл.) — правознавець, археолог, історик, організатор музейної справи. Закін. Кошиц. академію (нині Сло­вач­чина, 1851). Відтоді працював у суді. 1855 переїхав до Му­ка­­чевого. Склав іспити з адм. права і угор. цивіл. законів. 1865–96 — гол. прокурор Мукачів.-Чинадіїв. домінії графів Шен­бор­нів. Від 1860 — чл. Угор. етногр. товариства, від 1867 — чл. правління Археол. комісії. Експонати з його археол. колекції представлено на 8-му Міжнар. археол. конгресі (Будапешт, 1876). У 1907 організував у Мукачевому музейне товариство, а у влас. будинку створив перший на Закарпатті музей історії та побуту краю. На основі археол. пам’я­ток довів розселення слов’ян у Тисо-Дунай. низовині ще у 3–5 ст. н. е. — до приходу сюди угорців. Досліджував важливі проблеми соц.-екон. розвитку Закарпаття, духов. культури за­карпатців, їхню участь у антигабсбур. вій­ні 17–18 ст. і революції 1848–49. Як фольклорист вивчав звичаї і обряди різних народів Закарпаття. Уклав збір­ки «Magyar-orosz népdalok» («Уг­­ро-руські народні пісні», Шарошпоток, 1864), «Tót népdalok» («Словацькі народні пісні», Пешт, 1866). Мемор. дошки Л. встановлено у Мукачевому та м. Бе­регове (Закарп. обл.), його ім’ям названо вулицю в Ужгороді.

Завантажити статтю