Лелюшенко Дмитро Данилович

ЛЕЛЮШЕ́НКО Дмитро Данилович (20. 10 (02. 11). 1901, х. Новокузнецький, нині с. Новокузнецовка Ростов. обл., РФ — 20. 07. 1987, Мос­ква) — військовик. Генерал армії (1959). Двічі Герой Радянського Союзу (1940, 1945). Герой Чехословач­чини (1970). Державні та бойові нагороди СРСР. Від 1918 воював у партизан. загоні Б. Думенка, від 1919 — у складі 1-ї Кінної армії. Закін. Ленінгр. військ.-політ. школу (нині С.-Петербург, 1925) і кавалерій. школу червоних командирів (1927), Військ. академію ім. М. Фрунзе (1933) та Військ. академію Генштабу (1949; обидві — Москва). Служив у кавалерій., від 1933 — у механізов. і танк. частинах. Відзначився під час рад.-фін. війни 1939–40 як командир 39-ї окремої танк. бригади. Від 1941 командував 5-ю, 30-ю, 1-ю та 3-ю гвард. заг.-військ. і 4-ю гвард. танк. арміями на Зх., 3-му, 4-му та 1-му Укр. фронтах. Частини під його командуванням брали участь в обороні Москви, Сталінгр. битві, форсуванні Дні­пра, Львів.-Сандомир., Сх.-Карп., Вісло-Одер. операціях, боях за Берлін та Прагу. Від 1947 — командувач бронетанк. і механізов. військами Групи рад. військ у Німеччині; від 1950 — на команд. посадах у Прикарп., Забайкал. і Урал. військ. округах; 1960–64 — голова ЦК ДТСААФ. Від 1964 — у групі ген. інспекторів мін-ва оборони СРСР. Автор кн. спогадів «Заря победы» (1966), «Мос­ква–Сталинград–Берлин–Прага: Записки командарма» (1970; 1973; 1975; 1987; усі — Москва). 1974 з нагоди 30-річчя визволення м. Кам’янець-Подільський (Хмельн. обл.) запалив Вічний вогонь на могилі Невідомого солдата у міському сквері. Ім’ям Л. названо низку вулиць у містах колиш. СРСР.

Завантажити статтю