Ленч Леонід Сергійович

ЛЕНЧ Леонід Сергі­йович (Ленч Леонид Сергеевич; справж. — Попов; 20. 07(02. 08). 1905, с. Морозовка, нині Смолен. обл., РФ — 28. 01. 1991, Москва) — російський письмен­ник-гуморист. Член СП СРСР (1939). Закін. екон. факультет Ростов. університету (РФ, 1925). Друкувався від 1921. Працював фей­летоністом у газетах Краснодара, Ростова-на-Дону, Ташкента. Спів­роб. ж. «Чудак» (1929–34, тут 1929 на­друкував перше гуморист. оповіда­н­ня), «Крокодил» (від 1934). На­прикінці 1930-х рр. активно писав для естради. Під час 2-ї світової війни — військ­кор г. «Известия». Автор віршів, оповідань, фейлетонів, казок, лірико-гумор. мініатюр, пʼєс, сценаріїв для сатир. кіножурналу «Фитиль». Сатира Л. зав­жди поверхова, його «позитив.» гумор роз­глядали як прояв тео­рії без­конфліктності. Видав зб. «Первая улыбка» (1936), «Знакомое лицо» (1938), «Осино­вый кол» (1942), «Дорогие гости» (1954), «Когда медицина бес­сильна…» (1958), «На грешной земле» (1962), «От и до» (1967), «Последний патрон» (1969), «Па­дающая башня» (1971) та ін. У пʼєсі «Павел Греков» (1939, спів­авт.) від­творив атмо­сферу політ. терору 1930-х pp. у СРСР. Події 1918–20 на Кубані від­­образив у повістях «Черные по­гоны» (1962), «Из рода Кара­евых» (1982), викори­ставши укр. лексику. Написав кн. біо­графій та мемуарів «Душеспасительная беседа» (1979), «Встречи на пути» (1982), «Это было» (1988). Усі за­значені книги ви­дано у Москві. У нарисі «Отец Остап» із великою симпатією виписав порт­рет Остапа Вишні. Деякі сатир. і гумор. оповіда­н­ня Л. пере­клали В. Бойко, В. Кириленко, М. Прудник, А. Хуторян, В. Чепіга, О. Чорногуз, Ю. Цеков.

Завантажити статтю