Леонідов Леонід Миронович
ЛЕОНІ́ДОВ Леонід Миронович (справж. — Вольфензон Леонід Маркович; 22. 05(03. 06). 1873, Одеса — 06. 08. 1941, Москва) — актор, режисер, педагог. Доктор мистецтвознавства (1939), проф. Народний артист СРСР (1936). Державні нагороди СРСР. Навч. у Моск. імператор. театр. училищі (1895–96). Сценічну діяльність розпочав в Одесі в аматор. виставах Товариства витонч. мистецтв та міській нар. аудиторії. Грав 1896–1901 у театрі «Соловцов» (Київ, Одеса). 1900 заснував аматор. театр благород. зібрання (Рівне; діяв до 1902). Працював у Москві: 1901–03 — у Театрі Ф. Корша; 1903–41 — МХАТі: 1921–22 — зав. трупи, 1927–28 — заступник директора; водночас від 1935 викладав у Держ. інституті театр. мистецтва: декан актор. ф-ту, 1939–41 — худож. кер. інституту. У кіно від 1918. Актор широкого твор. діапазону, щиро передавав людські пристрасті та переживання; часто наповнював створювані образи глибоким внутр. драматизмом, іноді несвідомим протестом проти несправедливості. Сатирично викривав у своїх героях міщанство, паскудство, тупість, відсталість, корисливість. Завжди вносив трагед. забарвлення в усі виконувані ролі. Пропагував систему К. Станіславського. Співреж. вистав: «Земля» М. Вірти (1937), «Достигаєв та інші» М. Горького (1938), «Кремлівські куранти» М. Погодіна (1942). Автор статей з теорії театр. мистецтва. 1960 у Москві видано кн. «Леонидов Леонид Миронович: Воспоминания, статьи, беседы, переписка, записные книжки». З курсу випускників Л. створ. Гомел. рос. драм. театр (Білорусь, 1939).
Додаткові відомості
- Основні ролі
- Ляпкін-Тяпкін, Плюшкін («Ревізор», «Мертві душі» М. Гоголя), Пугачов («Пугачовщина» К. Треньова), Морськой («Ціна життя» В. Немировича-Данченка), Мурзавецький, Глумов, Городулін («Вовки та вівці», «На всякого мудреця доволі простоти» О. Островського), Молчалін, Скалозуб («Лихо з розуму» О. Грибоєдова), Треплєв, Боркін, Лопахін («Чайка», «Іванов», «Вишневий сад» А. Чехова), Людина («Життя людини» Л. Андреєва), Тропачов («Нахлібник» І. Тургенєва), Костянтин («Діти Ванюшина» С. Найдьонова), Ганя Іволгін, Мишкін, Розкольников, Іван Карамазов, Дмитро Карамазов («Ідіот», «Злочин і кара», «Брати Карамазови» за Ф. Достоєвським), Вагін, Васька Пепел («Діти сонця», «На дні» М. Горького), Іван Пазухін («Смерть Пазухіна» М. Салтикова-Щедріна), Лаерт, Отелло («Гамлет», «Отелло» В. Шекспіра), Каїн (однойм. п’єса Дж. Байрона).
Рекомендована література
Завантажити статтю
Людина 
