Леонов Євген Павлович

ЛЕО́НОВ Євген Павлович (Леонов Евгений Павлович; 02. 09. 1926, Москва — 29. 01. 1994, там само) — російський актор. Народний артист СРСР (1978). Держ. нагорода СРСР. Під час 2-ї світової війни працював на виробництві. Навч. у Моск. маш.-буд. технікумі, закін. драм. відділ. Моск. театр. училища (1947; курс А. Гончарова, Є. Шереметьєвої). Працював 1948–68 у драм. театрі ім. К. Станіславського; 1968–72 — театрі ім. В. Маяковського; від 1972 — театрі «Ленком»; водночас від 1982 — громад. дир. Центр. Будинку актора ім. О. Яблочкіної (усі — Москва). У кіно від 1947. Відомим став після виконання ролі Гліба Шулейкіна у фільмі «Смугастий рейс» (1961, реж. В. Фетін). Виконавець комед., трагікоміч. та гострохарактер. ролей. Майстерно володів засобами сатири, гумору, разом із тим відмінно грав у драм. кінокартинах. Не втрачаючи характерності і комізму, образи, створені Л., набули глибини, людяності. Його простодушні, наївні персонажі часто потрапляють у складні ситуації, але зберігають при цьому природність поведінки, доброту. Озвучив низку мультиплікац. стрічок. Автор кн. «Письма сыну» (Москва, 1992). У Москві актору відкрито мемор. дошку; його героям споруджено пам’ятники у Ярославлі (РФ), Таразі (Казахстан), Діліжані (Вірменія).

Ролі: Нароков, Робінзон («Таланти і шанувальники», «Безприданниця» О. Островського), Іванов, Повар («Іванов», «Чайка» А. Чехова), Ларіосик («Дні Турбіних» М. Булгакова), Ванюшин («Діти Ванюшина» С. Найдьонова), Солодкий, Куманьков («Палуба», «Енциклопедисти» Л. Зоріна), Підсудний («Диктатура совісті» М. Шатрова), Ватажок («Оптимістична трагедія» В. Вишневського), Сергій («Вірю у тебе» В. Коростильова), Ігор («Розкрите вікно» Е. Брагинського), Тев’є («Поминальна молитва» Г. Горіна; Державна премія РФ, 1992), Крісті («Учень диявола» Б. Шоу), Креон («Антігона» Ж. Ануя), Санчо Панса («Людина з Ламанчі» Д. Вассермана і Д. Деріона), Пічем («Тригрошова опера» Б. Брехта), Дон Дієґо («З коханням не жартують» П. Кальдерона); у кіно — Яків Шибалок («Донська повість», 1964, реж. В. Фетін; приз «Срібний павич» за найкращу чол. роль Мкф у Нью-Делі, 1965; 2-а премія за найкращу чол. роль 2-го Вкф, Київ, 1966), Володимир Орєшников («Зиґзаґ удачі», 1968), Бубенцов («Про бідного гусара замовте слово», 1980; обидві — реж. Е. Рязанов), Єгор Залєтаєв («Не журись!», 1969), Коля («Афоня», 1975), Іван Волохов («Міміно», 1977), Василь Харитонов («Осінній марафон», 1979; приз за найкращу чол. роль Мкф у Сан-Себастьяні, Іспанія, 1979; Державна премія РРФСР ім. братів Васильєвих, 1981), Васін («Сльози крапали», 1983), Уеф («Кін-дза-дза!», 1986; усі — реж. Г. Данелія), Іван Приходько («Білоруський вокзал», 1970, реж. А. Смирнов), Євген Іванович Трошкін / «Доцент» («Джентльмени удачі», 1972, реж. О. Сєрий), Степан Лєдньов («Велика перерва», 1973, реж. О. Коренєв), Потапов («Премія», 1974, реж. С. Мікаелян; Державна премія СРСР, 1976), Іванов («Соло для слона з оркестром», реж. О. Липський), Сарафанов («Старший син», реж. В. Мельников; обидві — 1975), Король («Звичайне диво», 1978), Бургомістр («Убити дракона», 1988; обидві — реж. М. Захаров), Гоголєв («Американський дідусь», 1993, реж. І. Щоголев); в укр. стрічках — Продавець-інвалід («Над нами Південний хрест», 1965, реж. І. Болгарин, В. Іллєнко), Павло Стручок («Між високими хлібами», 1970, реж. Л. Мілліонщиков).

Літ.: Актеры советского кино. Москва, 1971. Вып. 7; Сиркес П. Евгений Леонов: актер смотрит в свое сердце. Москва, 1991; Исмаилова Н. Х. Евгений Леонов: жизнь и роли. Москва, 1995; Скляренко В. М. Знаменитые актеры. Х., 2014.

В. М. Войтенко

Основні ролі

Нароков, Робінзон («Таланти і шанувальники», «Безприданниця» О. Островського), Іванов, Повар («Іванов», «Чайка» А. Чехова), Ларіосик («Дні Турбіних» М. Булгакова), Ванюшин («Діти Ванюшина» С. Найдьонова), Солодкий, Куманьков («Палуба», «Енциклопедисти» Л. Зоріна), Підсудний («Диктатура совісті» М. Шатрова), Ватажок («Оптимістична трагедія» В. Вишневського), Сергій («Вірю у тебе» В. Коростильова), Ігор («Розкрите вікно» Е. Брагинського), Тев’є («Поминальна молитва» Г. Горіна; Державна премія РФ, 1992), Крісті («Учень диявола» Б. Шоу), Креон («Антігона» Ж. Ануя), Санчо Панса («Людина з Ламанчі» Д. Вассермана і Д. Деріона), Пічем («Тригрошова опера» Б. Брехта), Дон Дієґо («З коханням не жартують» П. Кальдерона); у кіно – Яків Шибалок («Донська повість», 1964, реж. В. Фетін; приз «Срібний павич» за найкращу чол. роль Мкф у Нью-Делі, 1965; 2-а премія за найкращу чол. роль 2-го Вкф, Київ, 1966), Володимир Орєшников («Зиґзаґ удачі», 1968), Бубенцов («Про бідного гусара замовте слово», 1980; обидві – реж. Е. Рязанов), Єгор Залєтаєв («Не журись!», 1969), Коля («Афоня», 1975), Іван Волохов («Міміно», 1977), Василь Харитонов («Осінній марафон», 1979; приз за найкращу чол. роль Мкф у Сан-Себастьяні, Іспанія, 1979; Державна премія РРФСР ім. братів Васильєвих, 1981), Васін («Сльози крапали», 1983), Уеф («Кін-дза-дза!», 1986; усі – реж. Г. Данелія), Іван Приходько («Білоруський вокзал», 1970, реж. А. Смирнов), Євген Іванович Трошкін / «Доцент» («Джентльмени удачі», 1972, реж. О. Сєрий), Степан Лєдньов («Велика перерва», 1973, реж. О. Коренєв), Потапов («Премія», 1974, реж. С. Мікаелян; Державна премія СРСР, 1976), Іванов («Соло для слона з оркестром», реж. О. Липський), Сарафанов («Старший син», реж. В. Мельников; обидві – 1975), Король («Звичайне диво», 1978), Бургомістр («Убити дракона», 1988; обидві – реж. М. Захаров), Гоголєв («Американський дідусь», 1993, реж. І. Щоголев); в укр. стрічках – Продавець-інвалід («Над нами Південний хрест», 1965, реж. І. Болгарин, В. Іллєнко), Павло Стручок («Між високими хлібами», 1970, реж. Л. Мілліонщиков).