ЛЕО́НОВ Михайло Якович (04. 08. 1912, с. Родовіно, Вірменія — 29. 12. 1992, Бішкек) — фахівець у галузі механіки деформівного твер­дого тіла. Доктор фізико-математичних наук (1949), професор (1951), академік АН Киргиз. РСР (1962). Закін. Моск. інж.-буд. ін­ститут (1934), Дні­проп. університет (1937). У 1941–45 працював кер. групи КБ на вертольот. заводі; 1946–61 — завідувач від­ділу приклад. теорії пружності та пластичності Ін­ституту машино­знавства та автоматики АН УРСР (Львів); водночас 1953–56 — завідувач кафедри опору матеріалів Львів. політех. ін­ституту; від 1962 — у Бішкеку, де очолював від­діл механіки твердого тіла та лаб. теорії пружності Ін­ституту автоматики АН Киргиз. РСР і викладавав у ВНЗах, зокрема політех. ін­ституті. Напрями наук. дослідж.: теорія пружності (контактні задачі); механіка руйнувань (модель крихкої тріщини Л.–Даґдейла); теорія пластичності, яка базується на концепції ковза­н­ня; теорія стійкості («парадокс» де­стабілізації зовн. тертя у неконсе­рватив. задачах, стійкість непруж. систем); теорія коливань (параметр. колива­н­ня). Його ідеї сприяли роз­виткові нових наук. напрямів. У Львові брав участь у становлен­ні потуж. школи в галузі механіки руйнува­н­ня. Разом з В. Панасюком створив δс-модель. Зробив знач. внесок у теорію квазігармоніч. коливань та теорію крихкого руйнува­н­ня. Серед учнів — академік НАНУ В. Панасюк, проф. К. Русинко та М. Швайко.