ЛЕО́НТЬЄВ Олексій Микола­йович (Леонтьев Алексей Николаевич; 05(18). 02. 1903, Москва — 21. 01. 1979, там само) — російський психолог. Батько О. Леонтьєва. Доктор педагогічних наук (1941), професор (1932), академік АПН РРСФР (1950), СРСР (1968), почес. чл. низки зарубіж. академій. Ленін. премія (1963). Державні нагороди СРСР. Закін. Моск. університет (1924), де й працював (з пере­рвою): від 1950 — завідувач кафедри психології, від 1963 — зав. від­діл. психології філос. ф-ту, від 1966 — засн. і декан психол. ф-ту. 1931–35 — в Укр. психоневрол. академії (Харків) та Харків. пед. ін­ституті. Акад.-секр. Від­діл. психології (1950–57), віце-президент (1959–61) АПН СРСР. Брав участь у роз­роблен­ні теорії культурно-істор. роз­витку та функціонува­н­ня людської психіки, за якою осн. закономірність її онтогенезу полягає в інтеріоризації дитиною зовн., соц.-символіч. діяльності. За­пропонував заг.-психол. теорію діяльності, яка перед­бачає спільність будови зовн. (практ.) і внутр. (теор.) діяльності. Ви­вчав природу людського конфлікту, пита­н­ня психології мистецтва, інж. психології, методології та історії психології.