ЛЕ́РНЕР Ісак Якович (22. 03(04. 04). 1917, с. Деражня Проскурів. пов. Поділ. губ., нині місто Хмельн. обл. — 01. 03. 1996, Москва) — педагог. Доктор педагогічних наук (1971), професор (1990), академік Рос. академії осві­ти (1992). Заслужений діяч науки РРФСР (1987). Закін. істор. факультет Моск. університету (1939). Від­тоді викладав у пед. ВНЗах РФ, зокрема в Москві, Мічурінську, Воронежі (1948–51 — доцент, завідувач кафедри заг. історії Пед. ін­ституту). 1950 заарешт. і засудж. за звинуваче­н­ням в антирад. агітації. Покара­н­ня від­бував в Івдел. таборі (Свердлов. обл., РФ). 1956 реабіліт. і поновл. у партії. Від 1959 працював у системі АПН СРСР у Москві: 1964–70 — зав. лаб. дидактики гуманітар. освіти, 1972–74 — лаб. формува­н­ня світо­гляду НДІ заг. і політех. освіти; водночас від 1970 — у лаб. заг. про­блем дидактики НДІ заг. педагогіки. 1985–91 під керівництвом Л. роз­роблено теорію створе­н­ня шкіл. під­ручника. Роз­винув теорію про­блем. на­вча­н­ня. Об­ґрунтував дидакт. основи і систему методів на­вча­н­ня (інформ.-рецептив., ін­структивно-ре­продукт., евристич., дослідниц. та ін.), цілісну концепцію навч.-вихов. процесу як системи, концепцію базового змісту заг. освіти. Автор спогадів «Педагогические заме­­ты из-за решетки» // «Советская педагогика», 1990, № 12.