Лесевич Володимир Вікторович

ЛЕСЕ́ВИЧ Володимир Вікторович (псевд.: Вл. Викторов, Украинец; 15(27). 01. 1837, с. Денисівка Лубен. пов. Полтав. губ., нині Оржиц. р-ну Полтав. обл. – 13(26). 11. 1905, Київ) – філософ, публіцист, фольк­лорист, громадський діяч. Чоловік Л. Лесевич. Закін. 1-у Київ. гімназію (1851), Микол. інж. академію (1856) та академію Генштабу (1861) у С.-Петербур­зі. 1856–59 служив офіцером у 1-му Кавказ. сапер. батальйоні, брав участь у боях із горцями, 1861 вийшов у відставку. У влас. маєтку на Полтавщині 1864 заснував першу в Україні зразк. нар. школу з українською мовою навч., яку за розпорядженням властей незабаром закрили. Цей акт адм. сваволі набув розголосу у пресі (зокрема у ж. «Колокол» вміщено кілька статей, згодом Л. зустрічався з О. Герценим у Лондоні). Переїхав до С.-Петербурга, де спів­працював із ж. «Отечественныя записки», «Вѣстникъ Европы»; 1875 заснував Літ. фонд ім. Т. Шев­ченка та Укр. видавн. товариство (намір надрукувати роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Па­наса Мирного не вдався через цензуру). У 1870-х рр. – у складі с.-петербур. гуртків «Товариство тверезих філософів», «Ольхин. клуб». Був прихильником позитивізму О. Конта (1860–70-і рр.); через позитивіст. концепції неокантіанства еволюціонував до філософії емпіріокритицизму Р. Аве­наріуса (1890-і рр.), вважаючи це вершиною розвитку філос. думки. Розглядав філософію як вищий синтез наук. ідей та наук.-філос. світогляд. Виступав проти «пережитків» теології і метафізики; у релігії вбачав переважно обмежуюче свободу людини духовне начало. В І. Кан­та цінував антиметафіз. тенденцію, обмеження знання досвідом. У своєму емпіризмі не виділяв місця апріор. елементам пізнання. З позицій емпіризму критикував умогляд філософів, зокрема В. Соловйова. Замінював містико-метафіз. властивості причинності вченням про спів­відношення причини та дії. Захищав суб’єктив. метод у соціо­логії: привнесення оцінки у судження про дійсність можливе там, де мають на увазі не чисте знання, а знання як основу дії. Недолік позитивізму вбачав у тому, що в судженнях про люд. діяльність відсутня морал. оцінка. За підозрою у зв’язках із народниками заарешт. 3 квітня 1879, адміністративно висланий до Сибіру (Єнісейськ, Крас­ноярськ), де перебував бл. 3-х р.; від 1881 – під наглядом на Кавказі, від 1882 – у Полтаві, 1885–88 – у Твері. Під псевд. Украинец опублікував ст. «Революцио­неры и естественный ход собы­тий» // «Вѣстникъ народной воли», Женева, 1883, № 1. Автор низки статей про буддизм, літ.-крит. розвідок про Данте, Ґ.-Е. Лес­сінґа. Повернувся у С.-Петер­бург, де приєднався до гуртка М. Михайловського. Співзасн. ж. «Русское богатство». Організував Товариство вивчення етнографії та історії України, планував створити благодійне Товариство для видання корис. книг українською мовою. Обстоював тезу про рівноправність нац. мов, доводячи необхідність здійснення освіт. справи кожного народу рідною мовою у ст. «Всемирный язык и народ­ные языки» // «Русская мысль», 1900, № 11–12. Цікавився нар. творчістю, збирав матеріали для дослідж. з фольклору. У березні 1901 за підписання звернення з протестом проти побиття студентів і літераторів на Казан. площі у С.-Петербурзі заарешт. і висланий до Полтави. Як актив. прихильник нац. самови­значення України підтримував творчі та особисті відносини з М. Драгомановим, В. Мальованим, І. Франком, М. Грушевським. 1902–03 перебував в Італії, Фран­ції. Брав участь у Міжнар. соціол. конгресі (Париж, 1903). Читав лекції у Вищій рос. школі сусп. наук (С.-Петербург). Написав пе­редмову до зб. «Оповідання» Р. Чмихала (Л., 1904). Останні роки жив у Києві.

Пр.: Опыт критического исследования основоначал позитивной философии. С.-Петербург, 1877; Письма о науч­ной философии. С.-Петербург, 1878; Этюды и очерки. С.-Петербург, 1886; Что такое научная философия. С.-Петер­бург, 1891; Всемірный языкъ и народ­ные языки // Рус. мысль. 1900. Кн. 11–12; Происхожденіе современнаго романа // Там само. 1901. Кн. 4; Евгеній Павловичъ Гребенка. Опытъ характеристики // Там само. 1904. Кн. 1–2; Эмпириокритицизм как единственная научная точка зрения. С.-Петербург, 1909; Собрание сочинений. Москва, 1915. Т. 1; 1916. Т. 2; 1917. Т. 3.

Літ.: Грушевський М. Володимир Ле­севич. Іван Рудченко. Некрольоґічні замітки // Зап. НТШ. 1905. Т. 68, кн. 6; Кареев Н. Памяти В. В. Лесевича // Современность. 1906. № 1; Ганей­зер Е. В. В. Лесевич в письмах и воспоминаниях // Голос минувшего. 1914. № 8; Рус­­ский позитивизм (В. В. Лесевич, П. С. Юш­кевич, А. А. Богданов). С.-Пе­­тербург, 1995; Завгородній Ю. Воло­димир Лесевич і його зацікавлення Схо­дом // Наук. зап. Нац. університету «Києво-Могилян. академія». Філософія і релігієзнавство. 2009. Т. 89.

Т. І. Березюк

Основні праці

Опыт критического исследования основоначал позитивной философии. С.-Петербург, 1877; Письма о науч­ной философии. С.-Петербург, 1878; Этюды и очерки. С.-Петербург, 1886; Что такое научная философия. С.-Петер­бург, 1891; Всемірный языкъ и народ­ные языки // Рус. мысль. 1900. Кн. 11–12; Происхожденіе современнаго романа // Там само. 1901. Кн. 4; Евгеній Павловичъ Гребенка. Опытъ характеристики // Там само. 1904. Кн. 1–2; Эмпириокритицизм как единственная научная точка зрения. С.-Петербург, 1909; Собрание сочинений. Москва, 1915. Т. 1; 1916. Т. 2; 1917. Т. 3.

Рекомендована література

1. Грушевський М. Володимир Ле­севич. Іван Рудченко. Некрольоґічні замітки // Зап. НТШ. 1905. Т. 68, кн. 6;
   Google Scholar Internet
2. Кареев Н. Памяти В. В. Лесевича // Современность. 1906. № 1;
   Google Scholar Internet
3. Ганей­зер Е. В. В. Лесевич в письмах и воспоминаниях // Голос минувшего. 1914. № 8;
   Google Scholar Internet
4. Рус­­ский позитивизм (В. В. Лесевич, П. С. Юш­кевич, А. А. Богданов). С.-Пе­­тербург, 1995;
   Google Scholar Internet
5. Завгородній Ю. Воло­димир Лесевич і його зацікавлення Схо­дом // Наук. зап. Нац. університету «Києво-Могилян. академія». Філософія і релігієзнавство. 2009. Т. 89.
   Google Scholar Internet

завантажити статтю