Лєвінський Ян Іполитович

ЛЄВІ́НСЬКИЙ Ян Іполитович (28. 05(09. 06). 1871, м. Кам’я­нець-Подільський, нині Хмельн. обл. — 27. 05. 1952, м. Лодзь, Польща) — церковний діяч РКЦ. Після закін. Житомир. катол. семінарії (1893) висвяч. на священика та признач. вікарієм до Луцька і законовчителем 2-клас. міського училища; 1902–13 — законовчитель Вінн. реал. училища (також викладав у жін. і чол. г-зіях); від 1913 — настоятель Вінн. парафії РКЦ і очільник Вінн. деканату. Брав участь у польс. нац.-визв. русі. Із учнів старших класів організував низку нелегал. гуртків, чл. яких знайомив з історією Польщі, зокрема польс. повстань. 1915 постав перед судом за звинуваченням у наверненні православних до католицизму. В роки Визв. змагань 1917–21 приймав у себе Й. Пілсудського та С. Петлюру під час їхніх спіл. відвідин Він­ниці. У травні 1922 заарешт. разом із священиками православ. храмів міста за саботаж кампанії з конфіскації церк. коштовностей і покараний великим штрафом. Відтоді — під постій. наглядом ГПУ (затриманий та допитаний 1924, 1926, 1929). У січні 1930 заарешт., у червні того ж року за звинуваченням у приналежності до контр­­рев. і шпигун. групи ксьондзів засудж. до розстрілу, заміненого на 10 р. ув’язнення. Звільн. 1931 у рамках польс.-рад. угоди про обмін політ. в’язнями. Очолював парафію в м-ку Турійськ (нині смт Волин. обл.); від 1932 мешкав у м. Сарни (нині Рівнен. обл.), де став деканом і кер. місц. па­ра­­фії; від 1945 — у Лодзі. 1995 у Сарнах Л. встановлено мемор. дошку.

Завантажити статтю