Лєсная Лідія Валентинівна

ЛЄСНА́Я Лідія Валентинівна (справж. — Шперлінг Лідія Озіясовна; 20. 12. 1889(01. 01. 1890), Київ, за ін. даними — м. Бердичів, нині Житомир. обл. — 26. 03. 1972, Ленін­град) — поетеса, драматург, актриса. Навч. у гімназії в Києві, водночас за­ймалася у театр. студії Лепковських і брала участь у спектаклях Нар. дому. Після закін. гімназії (1907) грала у київ. рос. театрі М. Соловцова у реж. К. Марджанішвілі, 1909–10 — у Хер­сон. міському театрі в трупі антре­пренера М. Лебедєва, 1911–16 — у театрах С.-Петербурга, де від­тоді й мешкала з пере­рвами (1919 — Омськ, 1920–22 — Барнаул, 1942–51 — Фрунзе, нині Біш­кек). Від 1923 друкувала вірші й оповіда­н­ня в сатир. ж. «Смехач» та «Бегемот», крит. стат­ті та рец., дит. оповіда­н­ня, за­ймалася журналістикою, працювала на радіо (1927–36), ви­ступала з ляльк. ви­ставами для дітей «Сказки тети Маши» (від 1936). Не­зважаючи на активну діяльність, по­ступово була витіснена із літ. процесу, а згодом від­рахована зі складу СП СРСР «через від­сутність великих худож. творів». 1951, після поверне­н­ня з евакуації, за сприя­н­ня Т. Щеп­кіної-Куперник від­новлена у Літ. фонді й продовжила ви­ступи на естраді із сольними ляльк. ви­ставами. Як потеса дебютувала 1907 у київ. ж. «В мире искусств» віршами «Песенка», «Царевна Сумерек» (№ 1, 3) і лірич. етюдом «О цветке, который увял» (№ 4), як драматург — алегор. пʼєсою у віршах «Паж Аили» (1908; у рукописі). Від кін. 1913 друкувалася у петрогр. часописах «Огонек», «Нива», «Солнце Рос­сии» тощо. У ці ж роки опубл. («Рампа и жизнь», 1914, № 42) і небез­успішно по­ставлено на про­вінц. і столич. сценах низку пʼєс Л., серед яких найбільший інтерес у публіки і критиків викликали «Алые розы (Дни вой­ны)». Авторка зб. віршів «Аллеи причуд» (Петро­град, 1915), «Жар-птица» (Барнаул, 1922), казки «Джим­ми Джой в гости к пионерам», зб. оповідань для дітей «Гром и молния» (обидві — 1925) та «Как ребята в деревне театр наладили» (1926; усі — Ленин­град). Поезії Л. притаман­ні витонченість, легка іронія, увага до «милих дрібниць», роз­мовна інтонація. Створ. поетесою образ кокетливої, граціоз. жінки-кішечки, яка дотепно виправдовує свою невірність прагне­н­ням до повноти життя, пере­гукується з жін. образами І. Северяніна та В. Брюсова. Во­дночас екзотизм та несподіванка сюжет. ходів зближує деякі з її віршів з поезією з М. Агнівцева.

Завантажити статтю