Лєсная Лідія Валентинівна
Визначення і загальна характеристика
ЛЄСНА́Я Лідія Валентинівна (справж. — Шперлінг Лідія Озіясовна; 20. 12. 1889(01. 01. 1890), Київ, за ін. даними — м. Бердичів, нині Житомир. обл. — 26. 03. 1972, Ленінград) — поетеса, драматург, актриса. Навч. у гімназії в Києві, водночас займалася у театр. студії Лепковських і брала участь у спектаклях Нар. дому. Після закін. гімназії (1907) грала у київ. рос. театрі М. Соловцова у реж. К. Марджанішвілі, 1909–10 — у Херсон. міському театрі в трупі антрепренера М. Лебедєва, 1911–16 — у театрах С.-Петербурга, де відтоді й мешкала з перервами (1919 — Омськ, 1920–22 — Барнаул, 1942–51 — Фрунзе, нині Бішкек). Від 1923 друкувала вірші й оповідання в сатир. ж. «Смехач» та «Бегемот», крит. статті та рец., дит. оповідання, займалася журналістикою, працювала на радіо (1927–36), виступала з ляльк. виставами для дітей «Сказки тети Маши» (від 1936). Незважаючи на активну діяльність, поступово була витіснена із літ. процесу, а згодом відрахована зі складу СП СРСР «через відсутність великих худож. творів». 1951, після повернення з евакуації, за сприяння Т. Щепкіної-Куперник відновлена у Літ. фонді й продовжила виступи на естраді із сольними ляльк. виставами. Як потеса дебютувала 1907 у київ. ж. «В мире искусств» віршами «Песенка», «Царевна Сумерек» (№ 1, 3) і лірич. етюдом «О цветке, который увял» (№ 4), як драматург — алегор. п’єсою у віршах «Паж Аили» (1908; у рукописі). Від кін. 1913 друкувалася у петрогр. часописах «Огонек», «Нива», «Солнце России» тощо. У ці ж роки опубл. («Рампа и жизнь», 1914, № 42) і небезуспішно поставлено на провінц. і столич. сценах низку п’єс Л., серед яких найбільший інтерес у публіки і критиків викликали «Алые розы (Дни войны)». Авторка зб. віршів «Аллеи причуд» (Петроград, 1915), «Жар-птица» (Барнаул, 1922), казки «Джимми Джой в гости к пионерам», зб. оповідань для дітей «Гром и молния» (обидві — 1925) та «Как ребята в деревне театр наладили» (1926; усі — Ленинград). Поезії Л. притаманні витонченість, легка іронія, увага до «милих дрібниць», розмовна інтонація. Створ. поетесою образ кокетливої, граціоз. жінки-кішечки, яка дотепно виправдовує свою невірність прагненням до повноти життя, перегукується з жін. образами І. Северяніна та В. Брюсова. Водночас екзотизм та несподіванка сюжет. ходів зближує деякі з її віршів з поезією з М. Агнівцева.
Рекомендована література
Завантажити статтю
Людина 
