Лизогуб Володимир Сергійович
ЛИЗОГУ́Б Володимир Сергійович (14. 07. 1918, Миколаїв — 16. 08. 1996, Київ) — режисер, актор, педагог. Народний артист УРСР (1974). Закін. студію при Харків. рос. драм. театрі (1941; курс В. Аристова), Харків. театр. інститут (1952). Працював актором і реж. Харків. рос. драм. театру ім. О. Пушкіна (1938–58): від 1954 — гол. реж.; водночас 1949–58 викладав у Харків. театр. інституті; 1958–63 — реж. Львів. драм. театру Прикарп. військ. округу; 1963–83 — Київ. укр. драм. театру ім. І. Франка, у якому 1978 поставив власну п’єсу «Суд і полум’я» за повістю «Основи суспільності» І. Франка. Режисер. роботам Л. властиві висока інтелектуальність і поетичність, перехід від незначного до суттєвого, пошук новатор. підходів та форм образ. вирішення вистав. На сцені Харків. рос. драм. театру ім. О. Пушкіна зіграв ролі Гостомисла («Сон князя Святослава» І. Франка), Віктора («Машенька» О. Афіногенова), Ернандо («Хитромудра закохана» Лопе де Веґи).
Додаткові відомості
- Основні вистави
- «Мати своїх дітей» О. Афіногенова (1953), «Оптимістична трагедія» В. Вишневського (1957), «Цар Федір Іоаннович» О. Толстого, «Іркутська історія» О. Арбузова (обидві — 1959), «Океан» О. Штейна (1961), «Сторінка щоденника» (1965), «Калиновий гай» (1966) О. Корнійчука, «Спасибі тобі, моє кохання» (1967), «Горлиця» (1969), «Перший гріх» (1971), «Голубі олені» (1973), «Срібна павутина» (1977) О. Коломійця, «Лимерівна» Панаса Мирного (1968), «Вірність» М. Зарудного (1970), «Гаряче серце» О. Островського (1972), «Незабутнє» за О. Довженком (1974), «Комендант Берліна» В. Собка (1975), «Ретро» О. Галіна (1981, співреж.).
Рекомендована література
- Давидова І. Щасливої дороги // Київ. правда. 1966, 5 черв.;
- Бертенсон М. Взволнованный призыв // Моск. правда. 1966, 22 июня;
- Володимир Лизогуб: «Поділена радість — приємна радість» // Веч. Київ. 1972, 30 квіт.;
- Коломієць Р. Г. Франківці. 1920–1995: театр і час, митець і влада, душа і сцена. К., 1995.
Завантажити статтю
Людина 
