Липне

ЛИ́ПНЕ — село Ківерцівського ра­йону Волинської області. Знаходиться на Волин. Поліс­сі, на р. Черемошна (бере початок неподалік, на Сх. від села, у Мидському лісі; притока Кормина, бас. Дні­пра), на межі з Костопіл. р-ном Рівнен. обл., за 85 км від обл. центру, за 68 км від райцентру та за 35 км від залізнич. ст. Цумань. Л. є край. сх. точкою Волин. обл. (51° 02ˊ пн. ш. і 26° 07ˊ сх. д.). Площа 1,31 км². За пере­писом насел. 2001, проживали 1976 осіб; станом на 2016 — 1890 осіб; пере­важно українці. На тер. Л. зна­йдено знаря­д­дя праці ка­мʼяного віку, що зберігаються у шкіл. музеї. Вперше згадується разом з Медськом (нині села Великий і Малий Мидськи), Сти­динами (нині села Великий і Малий Стидини; усі — Костопіл. р-ну) та Холоневичами (нині село Ківерців. р-ну) в писем. джерелах 1577 як поселе­н­ня, що належали до степан. замку князя К. Острозького. За нар. пере­казами, у давнорус. час Черемошна та Кормина були судноплавними. Здавна жит. у Черемошні ловили рибу, а у навколиш. лісах полювали на диких тварин і птахів, збирали ягоди, гриби та добували мед диких бджіл. До серед. 20 ст., окрім землеробства та тварин­ництва, поширеним видом діяльності серед липненців була лісозаготівля. Існує також легенда, що тут за бродом Черемошни знаходилося раніше с. Забрід, яке зруйнував татар. загін. За на­ближе­н­ням ординців з високої липи (як вважають мешканці, звідси й походить сучасна назва) на­глядав місц. юнак. За його спо­стереже­н­нями забрідці намагалися організувати оборону. Пізніше не­значна частина жит. (разом з цим юнаком), якій вдалося врятуватися, від­новили село. Існує й думка, що село на­зване так тому, що навколишні ґрунти «липнули» до ніг. Жит. брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельни­цького. Після 3-го поділу Польщі 1795 — у складі Рос. імперії. У 19 — на поч. 20 ст. — село Луцького пов. Волин. губ., спочатку під­порядковувалося Гораймів., від кін. 19 ст. — Силен. волостям. 1885 проживали 538, на­прикінці 1890-х рр. — 850 осіб. Під час 1-ї світової війни рос. влада частину жит. примусово евакуювала та вивезла найцін­ніше майно. 1920–39 — у складі Польщі (входило до Луцького пов. Волин. воєводства), від 1939 — УРСР. Від червня 1941 до лютого 1944 — під нім.-фашист. окупацією. До серед. 1950-х рр. діяло під­пі­л­ля ОУН–УПА. На­прикінці 1960-х рр. проживали 2075 осіб. У Л. — заг.-осв. школа, дитсадок; Будинок культури, б-ка; лікар. амбулаторія. Від 1925 діє реліг. громада християн віри євангельської (проте­станти тут по­стійно збиралися навіть у рад. період; нині їхня церква — одна з найбільших сільс. проте­стант. культ. споруд у Волин. обл., функ­ціонує щотижнева школа для дітей). Збереглися деревʼяні Михайлів. церква (1770) з дзвіницею (1888) — памʼятки архітектури заг.-держ. значе­н­ня (нині належать УПЦ КП). Храм зведений місц. волин. майстрами трьохнавним трикупольним, вівтарем на Сх., у типовому давньому волин. архіт. стилі (має також елементи придні­пров. школи зодчества) у ви­гляді ковчега з вибурового піщан. дерева. Спочатку стояв на дубових палях, пізніше був зроблений камʼяний фундамент. Храм. зруби рівновисокі зі знач. пере­вагою вертикалей у пропор­ції; центр. зруб у плані майже квадратний, бабинець — прямокутний, апсида — пʼяти­гран­на; центр. зруб і бабинець по­єд­нані фігур. вирізом. У інтерʼєрі церк­ви збереглися темпер. живопис 19 ст. (на барабані купола та стіні бабинця) і різьбле­н­ня на дереві 18–19 ст. Її пʼяти­ярус. іконостас створ. 1899 за класич. зразком, вирізняється неокласицист. пропорціями з елементами пишних форм укр. бароко. Він має складну композицію, у багатому декорі домінує давній християн. мотив вино­град. лози. Царські врата вирізьблені з двох суціл. дощок. Виготовле­н­ням іконостаса та роз­писами за­ймалися художники Познаховський і Александрович. Трьох­ярусна дзвіниця роз­таш. окремо на Зх. від входу церкви. Вона має характерну для Волині ком­позицію — восьмерик на двох четвериках; завершується високим шатром з маківкою. У Л. встановлено памʼятник воїнам-односельчанам, які загинули під час 2-світ. війни, памʼятний знак воякам ОУН–УПА.

Завантажити статтю