Липовецька Млада

ЛИПОВЕ́ЦЬКА Млада (ін. псевд. — Таїса Бельман, крипт. — M. L.; справж. — Нор­ляндер Раїса; 1897, Волинь — 1963, м. Турин, Італія) — спів­ачка, пере­кладачка, журналістка. Закін. Микол. ін­ститут для дівчат-сиріт у С.-Петербурзі (1914), того ж року виїхала до Італії на­вчатися співу. Ви­ступала з концертами, брала участь у концертах і конф. в Італії, пропагуючи укр. нар. пісню. Разом із І. Гриненком та В. Шебедевим заснувала Укр. центр. комітет у Римі. Член редколегії часопису «La voce dellʼUcraina» та інформ. бюлетеня «Ufficio Ucraino della Stampa» (1919–20), які заснувало Бюро укр. преси при дипломат. місії УНР (Рим). Втративши голос, від 1919 пере­кладала італ. мовою твори укр. письмен­ників, зокрема І. Котляревського, Т. Шевченка, Лесі Українки, І. Франка, Олек­сандра Олеся. Особливу увагу приділила популяризації твор­чості Т. Шев­ченка. 1919 у ча­сописі «La voce dellʼUcraina» опу­блікувала перші свої перекл. італ. мовою його поезії — «За­повіт» (№ 1), посла­н­ня «І мертвим, і живим», меди­тації «Чигрине, Чигрине» (№ 10). Перекл. Л. вір­ша «Заповіт» пізніше перед­руковано у книгах, присвяч. Укра­їні, Л. Майнарді (1933), Р. Бон­діолі (1939), Л. Сальвіні (1942). Авторка низки публіцист. статей з історії та культури Укра­їни у часописах «La voce dellʼUcraina», «Ucraina» (Турин) та ін. Спільно зі своїм чоловіком Ч. Меано пере­клала й під­готу­вала до друку зб. вибр. лірики із «Кобзаря» — «Taras Scevcenko. Liriche Scelte dal “Cobsar”» (Torino; Milano; Firenze; Roma; Napoli; Pa­lermo, 1926), яка містить 38 вір­шів і поем з ґрунт. перед­мовою Л. про життя і творчість поета, обсяг якої становить третину текс­ту вид. «Taras Scevcen­ko. Liriche ucraine» (Milano, 1941). Окремі перекл. творів Т. Шевченка («Доля», «Муза», «Слава», «Мені однаково, чи буду», «І небо невмите, і заспані хвилі», «Тарасова ніч», «Садок вишневий коло хати», «Кавказ», «Ой люлі, люлі, моя дитино») опубл. в італ. періодиці, зокрема у ж. «Ucraina» (1931, № 1–2; 1932, № 3). Від­новлюючи поему Т. Шев­ченка «Кавказ», Л. шукала не пря­моліній. лексич., а внутрішньо­сми­слових від­повід­ностей італ. й укр. слів та словосполучень, здійснила спробу зберегти звукопис оригіналу. У перекл. Л. вірш «Садок вишневий коло хати» називається «Вечір». Пере­клала італ. мовою також новелу «Кленові листки» В. Стефаника, драми «Брехня» та «Чорна Пантера і Білий Ведмідь» В. Вин­ниченка. Перекл. тяжіють до буквальності, хоча деякі реалії адаптовано в роз­рахунку на італ. читача. Л. концентрувала увагу на пере­даван­ні самого змісту, плину автор. думки, по­рівнянь, епітетів, метафор. Авторка роз­­відок про Лесю Укра­їнку, Н. Кобринську в італ. ви­да­н­нях. 1930 у Турині заснувала культурол., літ.-публіцист. жур­нал-збірник у формі брошури «Ucraina: Sei quaderni a cura di Mlada Lipovetzka», в якому публікувала до­вільні перекл. поезій Т. Шевченка зі своїми коментарями, су­проводом роз­думів про історію та літературу України. У зб. «Ucraina» (1932) праці Л. про­­аналізував проф. літ-ри Турин. університету академік А. Фарінел­лі. За сприя­н­ня й під­тримки С. Русової 20 травня 1923 була наймолодшим делегатом 14-го Між­нар. жін. кон­гресу, що проходив у Римі. Після пере­моги 1922 фашизму в Італії під­тримала модель побудови авторитар. су­спільства, вірила, що фашист. ідеологія силою пере­може біль­шовизм. Своє баче­н­ня висловила в апологет. роз­думах «Кіль­ка слів про фашизм» («ЛНВ», 1923, річник 22, кн. 2). Брала участь в ювіл. святі з нагоди проголоше­н­ня Соборно­сті Укра­їни 24 січ­ня 1959 у Римі за сприя­н­ня Укр.-італ. товариства. Ч. Меано присвятив Л. роман «Questa povera Arianna» (українською мовою — «Серця на гра­ні», Л., 1938).

Завантажити статтю