ЛИ́СЕНКО Володимир Сергі­йович (28. 01. 1940, Київ) — фахівець у галузі фізики напів­провід­ників. Доктор фізико-математичних наук (1986), професор (1988), член-кореспондент НАНУ (1992). Держ. пре­мія УРСР у галузі н. і т. (1984), премії ім. С. Лебедєва (2004) та ім. В. Лашкарьова (2005) НАНУ. Заслужений діяч науки і техніки України (1998). Закін. Київський університет (1963). Від­тоді з пере­рвами працює в Ін­ституті фізики напів­провід­ників НАНУ (Київ): 1983–90 — за­ступник директора, від 1991 — завідувач від­ділу фіз.-тех. про­блем іон­но легованих напів­провід­ників і багатошар. структур на їх основі. 1972–80 — у Президії АН УРСР; 1992–97 — голова Держ. ін­новац. фонду України. Напрями наук. діяльності: напів­провід­ник. мікро- та нано­електроніка, фізика багатофаз. шаруватих систем, фі­зика радіац. дій на напів­провід­ник. структури, фіз. основи діагностики мікро-, нано- та опто­електрон. структур і приладів, технології отрима­н­ня нових видів нанокомпозит. матеріалів. Від­крив і зʼясував вплив попереч. електро­статич. полів на фун­дам. електрофіз. характеристики високотемператур. напів­провід. керамік (крит. температура напів­провід. пере­ходу, крит. густина стру­му, крит. магнітне поле та ін.); дослідив роль впливу нанорозмір. пере­хід. прошарків на межі роз­ділу багатофаз. структур на формува­н­ня електрон. спектрів станів, тунел. пере­зарядже­н­ня яких ви­значає функціонува­н­ня транзистор. при­строїв при низь­ких т-рах; ви­вчив фіз. явища низькотемператур. від­палів дефектів й активації домішок у імплантов. багатофаз. структурах при нерівноваж. впливах; ство­рив автоматиз. методи діагно­стики мікро- та нано­електрон. приладів і систем; роз­робив методи синтезу нових видів нанокомпозит. матеріалів з унікал. властивостями на основі кремній-вуглецевих плівок і кар­бонов. оксидів кремнію (покрит­тя з високою короз. стійкістю, упр. мех. напруже­н­нями в широких межах, інтенсивна біла лю­мінесценція максимально близь­ка до природ. білого світла).