Лисиченко Георгій Віталійович

Визначення і загальна характеристика

ЛИСИЧЕ́НКО Георгій Віталі­йович (29. 06. 1947, Київ — 20. 03. 2018, там само) — інженер-геолог, гід­рогеолог, радіо­еколог. Канд. геол.-мінерал. (1980), д-р тех. (2003) н., член-кореспондент НАНУ (2006), професор (2013). Державна премія Укра­їни у галузі н. і т. України (2011). Орден «За заслуги» 3-го (2006) та 2-го (2011) ступ. Закін. Київський університет (1970), де від­тоді й працював. 1971–81 — в Ін­ституті геол. наук АН УРСР; 1981–83 — у Наук.-організац. секторі Президії АН УРСР; 1983–87 — учений секр. Від­діл. наук про Землю АН УРСР; 1987–1990 — завідувач від­ділу водогосподарськорадіол. дослідж. Укр. фі­лії НДІ комплекс. викори­ста­н­ня водних ресурсів (усі — Київ); 1990–92 — гол. екс­перт з екології СП «Інтеркомпʼютер» (с. Стра­холіс­ся Іванків. р-ну Київ. обл.); 1993–94 — директор фірми «Либідь»; 1994–96 — декан факультету охорони навколиш. середовища Академії праці і соц. від­носин (обидві — Київ); 2000–01 — директор Київ. геол.-розв. технікуму; 2001–02 — завідувач кафедри захисту населе­н­ня і територій Ін­ституту держ. упр. у сфе­рі цивіл. захисту; 2002–03 — провід­ний науковий спів­робітник, 2003–05 — завідувач від­ділу про­блем екол. без­пеки, 1996–2000, 2005–13 — за­ступник директора, від 2014 — директор Ін­ституту геохімії навколиш. середовища НАНУ та Держ. служби України з над­звичай. си­туацій (обидва — Київ). У червні–вересні 1986 був кер. штабу АН УРСР у м. Чорнобиль Київ. обл.; 2009–14 — голова Комітету комплекс. аналізу без­пеки гірн.-видобув. та пере­роб. промисловості, поводже­н­ня з радіо­актив. від­ходами та їх впливу на населе­н­ня та навколишнє природне середовище Нац. комісії з радіац. захисту населе­н­ня України при ВР України. Нині — за­ступник академік-секр. Від­діл. ядер. фізики та енергетики НАНУ; гол. ред. наук. зб. «Техноген­но-екологічна без­пека та цивільний захист». Осн. наук. діяльність по­вʼязана з виріше­н­ням комплекс. про­блем без­пеки (ядер., радіац., техноген­но-екол. та інж.-геол.) АЕС та ін. обʼєктів інфра­структури ядерно-палив. циклу. Керував створе­н­ням сучас. тех. систем радіоекол. моніторингу та фіз. захисту енергет. обʼєк­тів. Брав участь у роз­роблен­ні та вдосконален­ні методів матем. моделюва­н­ня і про­гнозува­н­ня роз­витку небезпеч. геол.-екол. процесів, оцінки ризиків функціонува­н­ня потенційно небезпеч. обʼєктів, створе­н­ня баз да­них з питань техноген­но-екол. без­пеки та спеціаліз. компʼютер. карт.

Пр.: Ядерная энергетика, обращение с отработан­ным ядерным топливом и радио­активными отходами. К., 2006; Природний, техноген­ний та екологічний ризики: аналіз, оцінка, управлі­н­ня. К., 2008; Уранові руди України: геологія, викори­ста­н­ня, поводже­н­ня з від­ходами виробництва. К., 2010; Методологія оцінюва­н­ня екологічних ризиків. О., 2011; Стратегічні мінеральні ресурси України: титан, скандій, нікель, кобальт. К., 2012; Геохімія ртуті у під­земних водах геологічних структур Донецької складчастої споруди. К., 2013 (усі — спів­­авт.).

Літ.: 60-річчя члена-кореспондента НАН України Г. В. Лисиченка // Вісн. НАНУ. 2007. № 6; Лисиченко Георгій Віталі­йович (29. 06. 1947 — 20. 03. 2018) // Гео­інформатика. 2018. № 2.

Н. А. Бородіна

Завантажити статтю