Лисянська Ганна Григорівна
ЛИСЯ́НСЬКА Ганна Григорівна (справж. — Ганна Гіршівна; 01. 11. 1917, Миколаїв — 02. 12. 1999, м. Арад, Ізраїль) — актриса. Народилася у сім’ї дир. євр. театру Г. Лисянського та актриси С. Дишліс. З 6-річ. віку грала у театрі батька. Серед перших актор. робіт — ролі у постановках за Шолом-Алейхемом. Закін. театр. студію при Київ. театрі для дітей ім. І. Франка (1936), грала у ньому 1938–49 (згодом Держ. респ. ТЮГ). Профес. сценічну діяльність розпочала 1934 у Київ. театрі муз. комедії, де виступала до 1936. Працювала 1936–38 у Микол. ТЮГу. У Ленінграді (нині С.-Петербург): 1949–68 — у театрі драми ім. О. Пушкіна; від 1967 — театрі муз. комедії. У театрі мініатюр «Експеримент» підготувала моновиставу «Одеське весілля» за М. Жванецьким. Водночас багато працювала на радіо і телебаченні. Дебютувала у кіно роллю Насті Сороки у фільмі «Роки молодії» (1942, реж. Г. Грічер-Черіковер, І. Савченко). Великий актор. успіх отримала після ролі Акульки у стрічці «Старовинний водевіль» (1946, реж. І. Савченко). Глядац. популярністю також користувався образ Сусідки Мордатенкової («Чарівна сила мистецтва», 1970, реж. Н. Бірман). Манері гри були властиві музикальність, граційність, пластичність; органічність і достовірність у драм. образах, ексцентричність — у характерних. Разом із чоловіком написала сценарій до кінокартини «Хлопчики» (1955, реж. С. Цибульник). 1993 емігрувала до Ізраїлю.
Додаткові відомості
- Основні ролі
- Юленька, Глафіра Пудівна («Дохідне місце», «Пучина» О. Островського), Олена («Місяць на селі» І. Тургенєва), Настасія Іванівна («Смерть Пазухіна» М. Салтикова-Щедріна), Софа Семенівна («Полярна зірка» В. Баснера), Ольга Андріївна («Вісімнадцять років» В. Соловйова-Сєдого), Козачка Семенівна, Настасія Тимофіївна («Жіночий бунт», «Весілля з генералом» Є. Птичкіна), Джульєтта, Марія («Ромео і Джульєтта», «Дванадцята ніч» В. Шекспіра), Цецілія («Королева чардашу» І. Кальмана); у кіно — Христина («Як гартувалася сталь», 1942), Малючиха («Райдуга», 1943; обидва — реж. М. Донськой), Ганна Клименко («Дні і ночі», 1944, реж. О. Столпер), Дружина Ґрассіні («Овід», 1955, реж. О. Файнциммер), Дама («Ніс», 1977, реж. Р. Биков), Господиня салону («Троє у човні, не рахуючи собаки», 1979, реж. Н. Бірман), Бабуся Мишка («Лялька-Руслан і його друг Санько», 1980, реж. Є. Татарський), Тітка Песя («Мистецтво жити в Одесі», 1989, реж. Г. Юнгвальд-Хількевич), Мати єврейської родини («Ізиди», 1991, реж. Д. Астрахан).
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
Людина 
