Литвиненко Катерина Петрівна

Визначення і загальна характеристика

ЛИТВИНЕ́НКО Катерина Петрівна (07. 11. 1921, с. Сухий Хутір, нині Криничан. р-ну Дні­проп. обл. — 25. 09. 1997, Київ) — актриса. Дружина Р. Терещенка. Заслужений артист УРСР (1960). Член СКінУ (1961). Освіта середня. Від 1944 працювала у театрах Дні­пропетровська, Одеси, Закарп. рос. драм. театрі (м. Мукачеве); 1955–78 — у Київ. укр. драм. театрі ім. І. Франка. Л. — актриса вираз. лірико-драм. спрямува­н­ня. Манері викона­н­ня властиві глибокий психологізм, реалістичність у зображен­ні характерів героїнь. Знімалася у кіно, де її перша роль Марини у кінофільмі «Доля Марини» (1953, реж. І. Шмарук, В. Івченко), при­­несла їй славу. 1954 на 7-му Мкф у Кан­нах ця робота Л. була високо оцінена журі фестивалю, отримала числен­ні від­гуки франц. преси. Порт­рет Л. створив І. Тартаковський (1959).

Ролі: Варка («Без­талан­на» І. Карпен­­ка-Карого), Ганна, Маруся, Вустя («Маруся Богуславка», «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» М. Старицького), Лисовицька («Суд і полумʼя» В. Лизогуба за І. Франком), Мавра («У неділю рано зілля копала» за О. Кобилянсь­­кою), Гільда, Інгігерда («Свіч­чине весі­л­ля», «Ярослав Мудрий» І. Кочерги), Анет («Патетична соната» М. Куліша), Тетяна («Незабутнє» за О. Довженком), Марія («Тил» М. Зарудного), Зайцева («Лавровий вінок» Л. Дмитерка), Клео­патра Гаврилівна, Аграфена («Чому посміхалися зорі», «Правда» О. Корнійчука), Софія Марківна («Старий» М. Горького), Придворна дама («Макбет» В. Шек­спіра), Доримена («Міщанин-шляхтич» Ж.-Б. Мольєра); у кіно — Єлизавета Дмитрівна («Є такий хлопець», 1956, реж. В. Івченко), Оксана («Загін Трубачова бореться», 1957, реж. І. Фрез), Докія («Дмитро Горицвіт», 1961, реж. М. Макаренко).

Літ.: Вірина Л. Пере­двістя // Рад. Укра­­їна. 1963, 30 жовт.; Гайдабура В. Її вітали Жан Кокто, Пікасо, Лете... // Кіно-Театр. 2015. № 5.

С. О. Валуца, О. Б. Парфенюк

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю