Литовці

Визначення і загальна характеристика

ЛИТО́ВЦІ — нація, основне населе­н­ня Литви. Самона­зва — летувяй (лит. lietuviai). Основу етногенезу Л. склали балтій. племена, що сфор­мувалися на поч. н. е. у бас. р. Німан і Дауґава — аукштайтів, жемайтів, а також частково куршів, земґалів і селів. Заг. чисельність бл. 4,0 млн осіб: 2,5 млн — у Литві, 650 тис. — у США, 100 тис. — у Великій Британії, 49 тис. — у Канаді, 39 тис. — у Німеч­чині, 36 тис. — в Ірландії, по 30 тис. — у РФ і Норвегії. Становле­н­ня укр.-литов. контактів повʼязане з екс­пансією від 13 ст. на білорус. та укр. землі Великого князівства Литовського, однак заселе­н­ня Л. укр. земель мало спорадич. характер. За пере­писом 1897, на під­рос. укр. землях (без Галичини, Закарп. України та Пн. Буковини) проживало 1684 Л. (з них у сільс. місцевості — 764, або 44,3 %). Більшість мешкала у пд. губ.: у Херсон. — 540 осіб (з них у містах — 478, або 88,5 %), Катеринослав. — 325 осіб (з них у сільс. місцевості — 230, або 70,8 %). У Волин. губ. понад 30 % місц. Л. були зайняті у землеробстві, в Катеринослав. губ. — у металург. виробництві (20 %), на видобуван­ні руд (17,8 %). В Одесі на поч. 20 ст. існували литов. допомогові та просвітян. товариства. Під час 1-ї світової війни чисельність Л. на укр. землях помітно зросла внаслідок евакуації сюди великих балтій. пром. під­приємств. За пере­писом 1920, в УСРР проживало понад 16 тис. Л.: в Одес. губ. — 6359, Микол. — 5147, Харків. — 2044, Полтав. — 973, Черніг. — 783, Кременчуц. — 262 особи. При більшов. парт. органах створ. литов. під­роз­діли. 1920 по­став Литов. від­діл агітації та пропаганди при ЦК КП(б)У, осн. зав­да­н­ня якого — проведе­н­ня агітац. кампанії, насамперед серед демобілізованих та тих, хто виявив намір реевакуюватися (поштовхом стало проголоше­н­ня 16 лютого 1918 незалежності Литов. держави). Тоді ж організовано литов. секції при губерн. комітетах КП(б)У в Харкові, м. Катерино­слав (нині Дні­пропетровськ) та Одесі. У Харкові виходили г. «Dar­bininkų balsas», неперіод. зб. «Raudonoy» та «Dirva». Водночас, зважаючи на реевакуацію, ліквідов. литов. секції у Полтаві, Києві та Кременчуці. Від­діл агітації та пропаганди при Харків. губкомі й при ЦК КП(б)У 1920 мав клуб «Komunistas», при якому діяли секції (драм., культ.-осв., муз.), хор, вечірні курси. Такий само клуб функціонував при білорус.-литов. від­ділі Одес. губкому КП(б)У. Крім того, при Одес. губерн. від­ділі нар. освіти від­крито литов. секцію, курси для дорослих, 3 литов. школи. 1921 упов­новажені Литов. від­ділу при ЦК КП(б)У працювали у Полтаві, м. Олександрівськ (нині Запоріж­жя), Херсоні. Ін­структори ви­їжджали в Одесу, Полтаву, Миколаїв, Кременчук, Катеринослав, Запоріж­жя, Він­ницю. У с. Покотилівка (нині смт Харків. р-ну Харків. обл.) засн. литов. дит. будинок. За пере­писом 1923, у містах проживало 4295 Л., зокрема на Катеринославщині — 747, Харківщині — 746, Одещині — 742, Київщині — 655, Донеч­чині — 538, Полтавщині — 328, Чернігівщині — 190, Волині — 177; за пере­писом 1926, заг. кількість Л. в УСРР становила 7186 осіб (0,05 % усього насел.). У подальшому етнічна самоорганізація Л. занепала, оскільки в офіц. політиці влади «коренізацію» замінила боротьба з т. зв. націонал-ухильництвом. За пере­писом 1959, мешкало 8906 Л., 1970 — 10 715, 1979 — 9658, 1989 — 11 278, 2001 — 7207 (1970 у містах — 85 % від заг. кількості, 1979 — 86,5 %, 1989 — 85,6 %). Укр. литовці живуть пере­важно у містах на Сх. і Пд.: у Донец. обл. — 1359, Луган. — 568, Одес. — 484 осіб. Ступ. асиміляції найвищий на Сх. — у Луган. обл. 1989 на­звали рідною мову своєї національності 384 Л. (40,8 %). Процес самови­значе­н­ня у цих р-нах також набагато від­стає від областей, де Л. є пере­важно сільс. жителями. Напр., у Житомир. обл. 1979 на­звали рідною литов. мову 34,2 %, 1989 — 51 %, у Терноп. обл. — від­повід­но 59,6 та 63,5 %. Від­родже­н­ня нац. самосві­домості Л. роз­почалося на­прикінці 1980-х рр. 1990 ініціативна група вирішила створити у Києві Товариство литов. культури і на­звати його імʼям Майроніса, у тому ж році роз­почала роботу недільна литов. школа. 1991 вперше від­правлено службу Божу литов. мовою у костелі св. Олександра в Києві. 1992 від­бувся зʼїзд литовців України, після його проведе­н­ня створ. литов. товариства у Львові та Запоріж­жі. Нині вони діють у Києві, Львові, Запоріж­жі, м. Біла Церква (Київ. обл.), АР Крим, Харкові, Дні­пропетровську, Донецьку, м. Нікополь (Дні­­проп. обл.). Працюють недільні школи, є б-ки, колективи худож. самодіяльності, спорт. клуби. 2004 зареєстр. всеукр. Спілка громад. організацій «Громада литовців України». Також функціонують змішаний хор «Viltis» (засн. 1994), істор. центр «Sakalas» (засн. 1999), що за­ймається істор. дослідж. доби литов. екс­пансії в Україну. 2000–10 у Сімферополі виходила всеукр. литов. г. «Tiltаs».

Літ.: Население Черниговской губернии по дан­ным пере­писи 1920 г. // Статистика Украины. Сер. 1. Демо­графия. Х., 1922. Т. 1, вып. 3, № 10; Население Николаевской губернии по дан­ным пере­писи 1920 г. // Там само. Вып. 4, № 12; Население Кременчугской губернии по дан­ным пере­писи 1920 г. // Там само. Вып. 6, № 19; Вин­ниченко І. Литовці // Етнічні спільноти України: Довід. К., 2001; Національні меншини в Україні: Інформ.-бібліогр. покажч. К., 2003; Лой­ко Л. І. Громадські організації етнічних меншин України: природа, легітимність, діяльність. К., 2005.

ДА: Центр. держ. арх. громад. обʼ­єдн. України. Ф. 1, оп. 20, спр. 330.

І. І. Вин­ниченко

Завантажити статтю