ЛИ́ХО — жит­тєвий стан, об­умовлений істотною втратою для даного субʼєкта. На від­міну від не­приємностей і невдач, Л. від­значається глибиною і непоправністю. Внутр. аспект Л. — комплекс пере­живань (суму, скорботи, жаху, від­чаю тощо), за допомогою яких люд. особистість, зрештою, здобуває нову рівновагу в стосунках із реальністю. Л. — незамін­не джерело жит­тєвого досвіду людини; спонукає до усві­домле­н­ня справж. сенсу жит­тєвих цін­ностей і разом з тим — до самоподола­н­ня як способу виходу з важкої ситуації, без­посередньо засвідчує трагічну пов­ноту життя. Водночас надмірне Л. здатне зламати особистість; негатив., руйнів. ефект люд. стра­ж­дань — важливий компонент морал.-психол. досвіду сучасності.

В. А. Малахов

Лихо у міфології сх. словʼян — злий дух, що уособлює нещастя, біду, горе та недолю, символізує нерозбірливість, не­справедливість долі. Слово походить від прикметника «лишній» і ви­значає того, кого варто уникати. Л. змальовували як одно­окого велетня або як страшну, високу, худорляву, криву, огидну стару-людожерку з одним оком серед лоба; іноді було зовсім сліпим і володіло чарами. Л. досить незграбне, оскільки руйнувало на своєму шляху гори і валило дерева. Воно мешкало у великому будинку посеред ліс. хащі або у закинутому вітряку, замість ліжка використовувало купу кісток (було мʼясо­їдним). Цієї нечистої сили стосується приказка «Не буди Л., поки воно тихе». Л. означало біду і не­приємності. Його можна було надурити або пере­дати ко­мусь разом із подарунком. Коли воно знаходилося поряд із людиною, її починали пере­слідувати нещастя. Воно могло привʼяза­тися на усе життя до слабкої людини, яка не протистояла буден. труднощам. Л. сідало на шию і заважало в усьому. Коли ж людина робила спробу його втопити, то й сама могла втонути. Л. могла пере­могти тільки сильна і вольова людина.

Т. І. Березюк