Лихо

ЛИ́ХО – життєвий стан, обумовлений істотною втратою для даного суб’єкта. На відміну від неприємностей і невдач, Л. відзначається глибиною і непоправністю. Внутр. аспект Л. – комплекс переживань (суму, скорботи, жаху, відчаю тощо), за допомогою яких люд. особистість, зрештою, здобуває нову рівновагу в стосунках із реальністю. Л. – незамінне джерело життєвого досвіду людини; спонукає до усвідомлення справж. сенсу жит­тєвих цінностей і разом з тим – до самоподолання як способу виходу з важкої ситуації, безпосередньо засвідчує трагічну пов­ноту життя. Водночас надмірне Л. здатне зламати особистість; негатив., руйнів. ефект люд. стра­ждань – важливий компонент морал.-психол. досвіду сучасності.

В. А. Малахов

Лихо у міфології сх. слов’ян – злий дух, що уособлює нещастя, біду, горе та недолю, символізує нерозбірливість, несправедливість долі. Слово походить від прикметника «лишній» і визначає того, кого варто уникати. Л. змальовували як одно­окого велетня або як страшну, високу, худорляву, криву, огидну стару-людожерку з одним оком серед лоба; іноді було зовсім сліпим і володіло чарами. Л. досить незграбне, оскільки руйнувало на своєму шляху гори і валило дерева. Воно мешкало у великому будинку посеред ліс. хащі або у закинутому вітряку, замість ліжка використовувало купу кісток (було м’ясо­їдним). Цієї нечистої сили стосується приказка «Не буди Л., поки воно тихе». Л. означало біду і неприємності. Його можна було надурити або передати ко­мусь разом із подарунком. Коли воно знаходилося поряд із людиною, її починали переслідувати нещастя. Воно могло прив’яза­тися на усе життя до слабкої людини, яка не протистояла буден. труднощам. Л. сідало на шию і заважало в усьому. Коли ж людина робила спробу його втопити, то й сама могла втонути. Л. могла перемогти тільки сильна і вольова людина.

Т. І. Березюк

завантажити статтю