Лиходід Микола Хомич

ЛИХОДІ́Д Микола Хомич (псевд. — Ів. Зав­городній; 01. 11. 1940, с. Михайлівка, нині смт Запоріз. обл. — 13. 09. 1993, Запоріж­жя) — поет, журналіст. Член СПУ (1965). Обл. літ. премія ім. В. Лісняка (1995, посмертно). Закін. Запоріз. пед. ін­ститут (1963), Вищі літ. курси при Літ. ін­ституті у Москві (1979). Учителював; працював журналістом, відп. секр. у ред. г. «Комсомолець Запоріж­жя», «Индустриальное Запорожье», «Запорізька правда», очолював обл. літ. обʼ­єдн. ім. М. Гайдабури. Дебютував 1956 віршем «Запоріж­жя», у періодиці ви­ступав пере­важно під псевдонімом. Автор поет. зб. «Сонце» (1963), «Світ» (1966), «Літаки над матерями» (1969), «Свято» (1970), «Плавка» (1975), «Комсомольський характер» (1976), «Сяйво» (1984; усі — Київ), «Хортиця» (1967), «Столітник» (1971), «Світанкові речитативи» (1973), «Вічний Дні­­пробуд» (1977), «Криниця і небо» (1983), «Пере­досін­ній скарб» (1989; усі — Дні­пропетровськ), «Корінь блискавки» (К., 1985), «Країна Україна» (З., 1995); кн. етюдів і нарисів «Будьонівка для сина» (Дн., 1979). Не­зважаючи на декларативність назв окремих збірок, син­дром «оспіванізму», на який багато років хворіла вітчизн. поезія, менше всього притаман­ний Л., зате впадає у вічі його залюбленість у т. зв. просту людину. Неодноразово пере­магав у всеукр. конкурсах на кращий твір про людину праці.

Завантажити статтю