Лівія

ЛІ́ВІЯ  — країна на півночі Африки. На Пн. омивається Середзем. морем (довж. берег. лінії 1770 км), на Сх. межує з Єгиптом, на Зх. — з Тунісом і Алжиром, на Пд. — з Ніґером, Чадом і Суданом. Площа 1759,5 тис. км². Насел. 6 244 200 осіб (2014), переважно араби та бербери (97 %), проживають також греки, мальтійці, італійці, єгиптяни. Столиця — Тріполі (араб. Тарабулус; 1,26 млн осіб, 2014). Адм. поділ — 22 шабіяти. Істор. провінції: Триполітанія (Зх.), Кіренаїка (Сх.) та Феццан (Пд.). Мови: араб. (держ.), берберська. Серед віруючих мусульмани-сунніти складають 97 %, є християни та буд­дисти. Грош. одиниця — лівій. динар. Л. — чл. ООН, Ліги араб. держав, Організації країн-експортерів нафти, Організації араб. єдності, Іслам. банку розвитку.

Л. (від давньогрец. слова Libia, яким називали Пн. Африку) спо­чатку заселяли греки (у 7 ст. до н. е. на узбережжі Кіренаїки виникли перші їхні колонії) та фінікійці (тер. Триполітанії), в пу­стелі кочували бербер. племена. Країна деякий час перебувала під владою імперії Александра ІІІ Македонського, від поч. н. е. понад 500 р. — Рим. імперії. 642 регіон захопили араби, потім на довгий час він став час­тиною Осман. імперії. Місц. насел. змішалося з арабами, почало вживати їхню мову та сповіду­вати релігію. 1911–43 — колонія Італії. Під час 2-ї світової війни від серед. 1940 до січня 1943 на тер. Л. йшли бойові дії між італ.-нім. військами та військами союзників. Відтоді — під владою британ. та франц. адміністрацій. 24 грудня 1951 Л. отримала незалежність, за актом ООН була проголошена суверен. державою — Об’єднаним королівством Л. (король — Ідріс І). 1969 після військ. перевороту лідером країни став полковник М. аль-Кадда­фі, який десятки років впроваджував політ. систему, що поєд­нувала постулати соціалізму та ісламу. Під час офіц. візитів до Л. з ним зустрічалися Президенти України Л. Кучма (у жовтні 2003) та В. Ющенко (квітень 2008), Пре­м’єр-Міністри України Ю. Тимо­шенко (вересень 2009) та М. Аза­ров (листопад 2010). М. аль-Кад­дафі отримав укр. нагороди: 2003 — орден князя Ярослава Мудрого 1-го ступеня, 2008 — орден Б. Хмельницького 1-го ступеня У листопаді 2008 він відвідав Україну, де зустрічався з В. Ющен­ком і Ю. Тимошенко; жив у наметі, розкинутому побл. адміністрації Президента. Глава Л. не­одноразово висловлювався щодо геополіт. ситуації в Україні. Поступово диктатура лідера джамагирії ставала все більш одіозною, міжнар. спільнота зафі­ксувала численні акти міжнар. тероризму. Злочинні дії і намір створити зброю масового знищення лівій. керівництвом викликали міжнар. санкції. 2011 в результаті громадян. війни та втручання (зокрема й військового) з боку держав Заходу та Перської затоки під проводом ООН режим диктатури та політ. систему соціаліст. нар. лівій. араб. джамагирії було ліквідовано. У тому ж році антиджамагирій. повстан. загони захопили М. аль-Кадда­фі, його сина Мутаззіма та міністра оборони А. Джабека у м. Сурт і над всіма трьома здійснили самосуд, жорстоко вбивши. Незважаючи на складні умови лівій. зброй. конфлікту 2011, розвиток відносин між Україною та Л. продовжувався. Політ. діалог підтримувався як з представниками джамагирії, так і з членами згодом трансформованої у легітимну лівій. владу опозиційної Нац. перехід. ради (створ. 27 лютого, про її офіц. визнання Україна заявила 1 вересня 2011). Зокрема 21 червня 2011 Україну з офіц. візитом відвідав уповноважений з питань закордон. справ Нац. перехід. ради Л., а 19 липня того ж року — міністр закордон. справ Лівій. джамагирії. Під час громадян. війни Україна передала у Л. гуманітар. вантаж (пере­в’язув. матеріали та медикамен­ти), упродовж місяця у лівій. лікарні працювала група укр. мед. фахівців. У серпні 2012 відбулася передача влади Ген. нац. конгресу, всенар. вибори (вперше за останні 40 р.) до якої пройшли у липні того року. У травні 2014 знову розпочалася громадян. війна між військами визнаного на міжнар. рівні уряду та різноманіт. ісламіст. угрупованнями. 6 листопада 2014 Конституц. суд Л., який перебував під впливом ісламістів, заявив про розпуск парламенту. Наприкінці 2015 у країні існували 2 уряди. Визнаний на міжнар. рівні КМ розташовувався у м. Тобрук, КМ ісламіст. Ген. нац. конгресу — в Тріполі. 17 грудня того ж року у м. Схи­рат (Мароко) ворогуючі сторони підписали угоду про створення уряду єдності.

93 % тер. Л. займає пустел. плато Сахара (пустелі Серір-Каланшо, Ідехан-Мурзук, Ідехан-Чбарі). Клімат країни арідний, у вузькій смузі середземномор. узбережжя, де живе більша частина населення, — субтропічний. Часто бувають пилові бурі. Для с.-г. потреб обробляється лише 2 % тер. (на узбережжі). Найбільші ареали землеробства: долина Джефара, де знаходиться Тріполі, та долини навколо Бенгазі. Там вирощують зернові (ячмінь, пшеницю), тютюн, маслини, ци­трусові. У низовин. частинах пу­стель, де можна добувати підзем­ні води (загалом їхні великі горизонти є під усім пустел. плато), віддавна виникли великі оази — Джабуб, Тазербо, Куфра, Ель-Джофра та ін. У оазах на Пд. вирощують фініки й інжир. Із землеробством тісно пов’язане від­гінно-пасовищне скотарство. У Л. розводять верблюдів, віслюків, овець і кіз. Однак влас. продовольством країна забезпечена лише на 20 %. На Пн. пустел. тер. низинні (плато Аль-Ахдар, 876 м), підіймаються на Пд. до хребта Тібесті (г. Бетте, 2286 м). Майже на всій тер. Л. відкрито перспективні на нафту і газ родовища. Нафта, газ і нафтопродукти забезпечують весь експорт країни і дають понад 40 % ВВП. Великі нафтопереробні заводи працюють в містах Ез-Завія, Тобрук, Ез-Зувейтіні. Розвинуті наф­тохім. галузь (Марс-ель-Бу­рей­ка), виробництво сталі (Місурата), харч. і легка промисловості. Сухопутні перевезення всередині країни та сусід. афр. державами забезпечує автомобіл. транспорт. Гол. магістраль — асфальт. шосе вздовж узбережжя Середзем. моря протяжністю 2 тис. км. Воно з’єднує осн. осередки розселення в країні. Від нього відходять дороги до поселень у внутр. р-нах — практично до всіх оаз і нафтопромислів можна добратися автотранспортом. Гол. мор. порти: Тріполі, Бенгазі, Тобрук. Вони доповнені декількома пор­тами — терміналами з вивезення нафти. Міжнар. аеропорти: Тріполі, Бенгазі та Себх. Лівій. ВВП традиційно один з найвищих в Африці — 73,6 млрд дол. США, з них на душу насел. — 11,3 тис. дол. США (2013). Бл. 58 % ВВП припадає на пром-сть, 40 % — на сферу обслуговування, 2 % — на с. госп-во. Експорт складає 38,5 млрд дол. США, імпорт — 27 млрд дол. США (2013). Великі надходження від зовн. торгівлі дозволяють планувати амбітні інвестиц. проекти. Напр., існує проект з перекидання пріс. води із підзем. водонос. горизонтів під пустел. плато до пром. центрів на середземномор. узбережжі.

Л. багата на турист. ресурси. Об’єкти світ. спадщини ЮНЕСКО: Лептіс Магна — давній порт з ефект. артефактами часів Риму (7 ст. до н. е.); Сабрата — залишки фінікій. колонії (8 ст. до н. е.; серед руїн вирізняється реконструйов. театр рим. часів на березі моря); Кірена — давньогрец. місто, відоме філос. школою радикал. гедонізму Арі­стіпа (3 ст. до н. е.; при Птолемеях у 74 до н. е. ввійшло у склад провінції, що стала називатися Кіренаїкою); наскел. живопис верх. палеоліту у горах Тадрат-Акакус; оазис Гадамес (1 ст.). Сучасні центри культур. життя: Тріполі та Бенгазі. Тріполі (у давнину — Оеа) заснували фінікійці та пізніше розширили рим­ляни. Відомі пам’ятки: арка Марка Аврелія (1 ст. до н. е.), навколо старого міста — залишки оборон. мурів часів Візантії та середньовіччя. Бенгазі почали будувати давні греки, сучасне місто ввібрало тер. еллініст. (доба від Александра ІІІ Македонського) і рим. поселень, нині воно є 2-м за насел. у країні (670,8 тис. осіб) і центром провінції Кіре­наїка. Від 1955 функціонує Університет Бенгазі, від 1973 — Університет Тріполі.

Л. визнала Україну 24 грудня 1991. У березні наступ. року між двома країнами встановлено дипломат. відносини. 1993 створ. посольство Л. в Україні, 1999 — посольство України в Л. (нині розташ. у Тунісі). 1995, 2001, 2003, 2009 і 2010 відбулися засідання укр.-лівій. міжуряд. комісії зі співробітництва. Протягом остан. часу в Л. з офіц. візитом приїжджали делегації на чолі зі спец. представником України з питань Близького Сходу та Африки (2011, 2012, 2013) та віце-прем’єр-міністр України (2013); в Україну — директор департаменту між­нар. права і договорів Л. (2012), дир. департаменту європ. справ Л., голова лівій. вищого суду (оби­два — 2013). Лівій. сторона підтримала Україну у конфлікті з РФ, зокрема делегація Л. проголосувала за проект резолюції ГА ООН «Територіальна цілісність України» (27 березня 2014). Між укр. і лівій. владами до 2011 опрацьовувалися питання реалізації проектів з вирощування на оренд. укр. землях зернових для потреб Л., створення на лівій. тер. регіон. центру з обслуговування літаків Ан і двигунів Мотор-Січ, будівництва для Л. торг. флоту та метрополітену в Тріполі. 2010 обсяги двосторон. товарообігу (у млн дол. США) склали 201, 2012 — 299,6, 2013 — 274, 2014 — 219,1. Осн. статті укр. експорту в Л.: зерн. культури — понад 80 %, чорні метали — бл. 15 %. Нині в Україні за рахунок держ. бюджету Л. навч. бл. 400 осіб. До конфлікту в Л. працювали бл. 2,5 тис. громадян України, переважно у мед. сфері. Укр. мовою опубліковані оповідання лівій. письменників А.-К. Абу Харруса, І. аль-Куні та вірші лівій. поетів А.-С. Абд аль-Каде­ра й А.-М. ар-Ракії. Серед перекладачів ліван. літ-ри — Т. та І. Лебединські, І. Єрмаков, Н. Дро­ботун, Г. Колосова, В. Коротич, П. Мовчан.

Рекомендована література

1. P. Graziosi. L’arte rupestre della Libia. Napoli, 1942;
   Google Scholar Internet
2. H. Schriffers. Libyen und Sahara. Bonn, 1962;
   Google Scholar Internet
3. История Ливии в новое и новейшее время. Москва, 1992;
   Google Scholar Internet
4. Егорин А. З. Современная Ливия: Справоч. Москва, 1996;
   Google Scholar Internet
5. Його ж. История Ливии. ХХ век. Москва, 1999;
   Google Scholar Internet
6. Рясов А. В. Современная Ливия: географический и исторический очерки. Москва, 2001;
   Google Scholar Internet
7. N. Lafi. Une ville du Mag­hreb entre Ancien Régime et réformes ottomanes. Genèse des institutions muni­cipales à Tripoli de Barbarie (1795–1911). Paris, 2002;
   Google Scholar Internet
8. Егорин А. З. Сенуситы в истории Ливии. Москва, 2006;
   Google Scholar Internet
9. Густерин П. В. Города Арабского Востока. Москва, 2007;
   Google Scholar Internet
10. Рясов А. В. Политическая концепция М. Каддафи в спектре «левых взглядов». Москва, 2008;
    Google Scholar Internet
11. Бартенев В. И. «Ливийская проблема» в международных отношениях. 1969–2008. Москва, 2009.
    Google Scholar Internet

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю