Лігнау Олександр Георгійович
ЛІГНА́У Олександр Георгійович (28. 02. 1875, м. Ялта, нині АР Крим – 05. 02. 1938, Москва) – військовик. Закін. гімназію при Рішельєв. ліцеї і 3 курси фіз.-мат. факультету Новорос. університету в Одесі, Олексіїв. військ. училище (1898), Микол. академію Генштабу (1905). Служив у лейб-гвардії Волин. полку, штабах Владивостоц. фортеці та Заамур. округу Окремого корпусу прикордон. варти (Росія). Під час 1-ї світової війни – начштабу 80-ї та 152-ї піхот. дивізій і 7-го армій. корпусу, командир 21-ї та 11-ї піхот. дивізій. Від 1917 – в Армії УНР. Брав участь в українізації частин рос. армії; від березня 1918 – пом. військ. міністра УНР. Після гетьман. перевороту від травня 1918 – заступник військ. міністра, від червня – ген. хорунжий, від жовтня – командир 7-го стрілец. корпусу (Харків) армії Української Держави. Від 1919 – у Добровол. армії ЗС Пд. Росії в Одесі, армії адмірала О. Колчака в Сибіру. 1920 перейшов до більшовиків. Від 1922 читав лекції у Військ. академії Червоної армії (Москва). 1 січня 1931 заарешт., 18 липня того ж року засудж. до 10-ти р. ув’язнення. 1933 звільнений і поновлений на службі. Був нач. каф. тактики на курсах вдосконалення команд. складу «Постріл», 1936 отримав звання комбрига. 21 грудня 1937 заарешт. удруге, 24 січня 1938 за звинуваченням у шпигунстві на користь Німеччини засудж. до розстрілу. Реабіліт. 1956.
Літ.: Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. К., 2002; Волков Е. В., Егоров Н. Д., Купцов И. В. Белые генералы Восточного фронта гражданской войны. Москва, 2003; Литвин М., Науменко К. Збройні сили України першої половини ХХ ст. Генерали і адмірали. Л.; Х., 2007.
К. Є. Науменко, М. Р. Литвин
Рекомендована література
- Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. К., 2002;
- Волков Е. В., Егоров Н. Д., Купцов И. В. Белые генералы Восточного фронта гражданской войны. Москва, 2003;
- Литвин М., Науменко К. Збройні сили України першої половини ХХ ст. Генерали і адмірали. Л.; Х., 2007.
Людина 
