Лікарня

ЛІКА́РНЯ — лікувально-профілактичний заклад стаціонарного типу, де населен­ню надають кваліфіковану та спеціалізовану медичну допомогу. Уже у Стародав. Греції хворих лікували у «ятрейях» — гарно освітлених будинках для лікува­н­ня та проведе­н­ня хірург. операцій. У давніх римлян діяли «валетудинарії» — особливі місця для лікува­н­ня хворих, уперше за­проваджені у воєн. час імператором Траяном. Першу держ. велику Л. збудовано 873 р. Ахмад ібн Тулуном в Єгипті (при­знач. для бідних; у ній були чол. і жін. лазні, від­діл. для божевільних). У 4–5 ст. у реліг. громадах Візантії мед. допомогу надавали ченці та черниці, монастирі були центрами мед. знань і при деяких із них діяли Л. Середньовічні європ. Л. створювали за візант. зразками, існували й незалежні Л. на пожертви. Від­кривали Л. багатофункціон. і спеціалізов. (для прокажених), притулки для бідних та прочан. Серед най­­старіших Л. у Європі — Отель-Дйо в Парижі (згадується в 651 р.), св. Варфоломія в Лондоні (створ. 1102), Сан-Спіріто в Римі (засн. 1204 Папою Римським Інокентієм ІІІ). У літописах Київ. Русі 11–12 ст. є згадки про монастир. Л. у Києві, Пере­яславі, Луцьку, Львові, Чернігові та ін. У багатьох монастир. Л. практикували вправні в лікуван­ні ченці, зна­н­ня яких ґрунтувалося на медицині народній. Ві­домості про монастир. Л. та ві­домих цілителів Антонія Преподобного, Даміана, Агапіта Печерського містяться у «Києво-Печерському патерику» (12 ст.). У першій монастир. Л., від­критій ігуменом Феодосієм Печерським, піклувалися про інвалідів, надавали допомогу хворим, без­коштовно лікували бідних. Л. будували на найменш до­ступ. для об­стрілів ділянках монастиря; поруч роз­ташовували лазні, городи. При монастирях часто містилися лікарняні палати — келії на 2–6 осіб, від­кривали аптеки. У монастир. статуті прописували витрати на хворих, яких годували з монастир. кухні, штат і керівництво Л. (здійснювали спец. до­глядачі чи старший над Л.). Мед. допомога в мона­стир. Л. полягала у за­стосуван­ні цілющих трав, мазей. Лікува­н­ня су­проводжували реліг. обрядами. Хворих регулярно харчували, надавали їм чистий одяг, промивали рани. Пере­бува­н­ня в монастир. Л. багаті хворі оплачували, їм виділяли окремі келії та забезпечували від­повід. до­глядом і харчува­н­ням; незаможних лікували без­коштовно (якщо вони могли, працювали певний час на користь монастиря). Іноді при монастир. Л. проводили при­йом хворих із навколиш. сіл. У мо­настирях на­вчали лікар. мистецтву молодих людей, які згодом одержували право само­стійно лікувати. До серед. 14 ст. існували тільки монастир. Л., які пере­творювали на військ. шпиталі під час воєн. дій, облоги міст, на карантин­ні Л. під час епідемії. Див. також Земська медицина у ст. Земства.

В Україні залежно від адм.-те­ритор. поділу роз­різняють Л. обл., міські, центр. рай. та сільс. діль­ничні (в їхньому складі може пере­бувати амбулаторія). Осн. структурні під­роз­діли Л.: при­ймал. від­діл. (з ізолятором, сан­­пропускник), терапевт. і хірург. корпуси, травмпункт, від­діл. гінекол., клін., інтенсив. терапії та реанімації, патолого-анатом., для пере­бува­н­ня хворих — звичай. і ден­ний (після процедур пацієнти повертаються додому) стаціонари, поліклініка, діагност. (рентґенів., функціонал. діагностики, ендо­скопії та ін.), лаб. (клін., біо­хім. тощо), лікув. (операц. блок, від­діл. фізіотерапії, променевої терапії, гіпер­барич. оксигенації, гемодіалізу та гемосорбції тощо), аптека, харчо­блок, мед. архів, б-ка, морг, адм.-госп. частина. Кер. Л. — гол. лікар (має заст. з мед. частини, поліклін. роботи, екс­пертизи праце­здатності) при­значає та звільняє зав. від­діл., які керують роботою ординаторів, старшої медсестри. Структуру та функції Л., порядок роботи, права й обовʼязки мед. персоналу врегульовано спец. держ. нормами, положе­н­нями та інстукціями МОЗ України (див. Здоровʼя охорона). Л. класифікують за типом організації та спеціалізацією (профілем). Типи організації Л.: децентралізов. (кожне від­діл. за­ймає окремий корпус Л.), централізов. (більшість від­діл. по­єд­нано в одному корпусі, роз­таш. на різних поверхах або частинах будинку; за межі будівлі винесено тех. приміще­н­ня, харчо­блок, поліклін. і патолого-анатом. від­діл.), змішаний тип (по­єд­на­н­ня особливостей обох видів: є 1–2 великі корпуси з різними від­діл. і кілька дрібніших корпусів для де­яких від­діл.; більшість великих Л. організовано за цим принципом; складається зі стаціонару та поліклін. від­діл.). Л. за спеціалізацією: заг. (багато­профіл. установи спрямов. на діагностику та лікува­н­ня широкого спектра захворювань; роз­міще­н­ня палат у терапевт., хірург. та інфекц. корпусах планують згідно з профілем лікува­н­ня), спеціалізов. (для лікува­н­ня певного типу захворювань: інфекц., кардіол., нар­кол., нейрохірург., онкол., опікові, офтальмол., психіатр., психоневрол., травматол., туберкульозні, фізіотерапевт., а також швидкої мед. допомоги), дит. (при­знач. для лікува­н­ня дітей до 14 р. включно; багато­профіл. і спеціалізов.), геріатричні (для лікува­н­ня хворих похилого віку), стаціонари спеціалізов. диспансерів (ендокринол., кардіол., наркол., протитуберкульоз., психоневрол., шкірно-венерич. тощо), ветеринарні (для лікува­н­ня тварин). Л. називають клінічною (див. Клініка), якщо частину її ліжк. фонду з мед. метою використовують мед. ВНЗи чи НДІ. Створ. також Л. при деяких великих пром. під­приємствах.

Завантажити статтю