Ліпінський Вацлав

ЛІПІ́НСЬКИЙ Вацлав (Lipiński Wacław; 28. 09. 1896, м. Лодзь, нині Польща — 04. 04. 1949, м. Познань, Польща) — польський історик, журналіст. Від 1917 з перервами навч. на філос. та юрид. ф-тах Яґеллон. університету в Кракові. Був чл. польс. незалежниц. і парамілітар. організацій. У роки 1-ї світової вій­ни вступив до польс. легіону, 1918 — до польс. армії, зокрема брав участь у боях за Львів під час польс.-укр. 1918–19 та рад.-польс. 1920 воєн. Після вій­ни залишився на військ. службі, водночас здобув ступ. д-ра пра­ва у Яґеллон. університеті. Від 1927 — співроб. Військ. істор. бюро у Варшаві; від 1936 — директор Інституту дослідж. новіт. історії Польщі; водночас від 1932 — ред. часопису «Niepodległość». 1937 захистив габілітац. роботу «Walka zbrojna о niepodległość Polski w latach 1905–1918». Відтоді викладав новітню історію Польщі у Львів. університеті. Входив до складу редколегії вид. «Encyklopedja Wojskowa» (т. 1–7, 1931–39). До­­сліджував історію польс. військ. формувань і визв. змагань, був особистим біографом Ю. Пілсудського. З поч. 2-ї світової вій­ни мобілізов. до армії, після окупації Польщі мешкав в Угорщині. 1943 повернувся до Варшави і став співорганізатором підпіл. Конвенту незалежниц. організацій, що виступав проти будь-яких поступок СРСР. 1944 заарешт. ґестапо, однак незабаром звіль­нений. 1946 очолив Узгоджув. комітет організацій підпіл. Польщі. 1947 заарешт. комуніст. органами без­пеки й засудж. до страти, заміненої довіч. ув’язненням. Помер у тюрмі.

Завантажити статтю