Ліпко Петро Іванович

ЛІПКО́ Петро Іванович (03. 12. 1876, м. Бірюч Воронез. губ., Росія — ?) — військовик. Генерал-хорунжий Армії УНР. Навч. у Воронез. учител. семінарії, закін. Тифліс. піхотне училище (нині Тбілісі, 1899), Микол. академію Генштабу (1911). Учасник рос.-япон. війни 1904–05. Під час 1-ї світової війни — нач­штабу 43-ї піхот. дивізії на Пд.-Зх. фронті. Від грудня 1917 — нач. українізов. 10-го армій. корпусу; від червня 1918 — в. о. нач. 2-ї пішої дивізії армії Україн­ської Держави у Рівному; у листопаді того ж року — нач. Волин. добровол. офіцер. загону, що воював проти військ Директорії УНР. 18 грудня 1918 потрапив у полон, постав перед судом за спротив УНР. У лютому 1919 звільнений. Відтоді служив у військ. розвідці Армії УНР, де згодом очолив Розвідув. управу Генштабу. В липні 1919 очолив військ. делегацію УНР на переговорах з польс. командуванням щодо укладення пере­мир’я. Від травня 1920 — нач­штабу Армії УНР, від листопада 1921 — командувач Запасних військ УНР. За нез’ясов. обставин звернувся до рад. посольства у Польщі із заявою про бажання повернутися на батьківщину. На поч. жовтня 1922 виїхав до Рад. Росії. Подальша доля невідома (за деякими даними, загинув у більшов. таборах).

Рекомендована література

1. Колянчук О. Генерали Українсь­кої Народної Республіки, інтерновані в Польщі в 1920 році (Командуючі військових формувань АУНР в період інтернування в Польщі) // Наше слово. 1996. № 32(2037); Литвин М., Наменко К. Збройні сили України першої половини ХХ ст. Генерали і адмірали. Л.; Х., 2007;
   Google Scholar Internet
2. Керівники Української зовнішньої розвідки. 2-е вид. К., 2011.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю