Ліпко Петро Іванович

ЛІПКО́ Петро Іванович (03. 12. 1876, м. Бірюч Воронез. губ., Росія — ?) — військовик. Генерал-хорунжий Армії УНР. Навч. у Воронез. учител. семінарії, закін. Тифліс. піхотне училище (нині Тбілісі, 1899), Микол. академію Ген­штабу (1911). Учасник рос.-япон. війни 1904–05. Під час 1-ї світової війни — нач­­штабу 43-ї піхот. дивізії на Пд.-Зх. фронті. Від грудня 1917 — нач. українізов. 10-го армій. корпусу; від червня 1918 — в. о. нач. 2-ї пішої дивізії армії Україн­ської Держави у Рівному; у листопаді того ж року — нач. Волин. добровол. офіцер. загону, що воював проти військ Директорії УНР. 18 грудня 1918 потрапив у полон, по­став перед судом за спротив УНР. У лютому 1919 звільнений. Від­тоді служив у військ. роз­відці Армії УНР, де згодом очолив Роз­відув. управу Ген­штабу. В липні 1919 очолив військ. делегацію УНР на пере­говорах з польс. командува­н­ням щодо укладе­н­ня пере­­мирʼя. Від травня 1920 — нач­­штабу Армії УНР, від листопада 1921 — командувач Запасних військ УНР. За незʼясов. об­ставин звернувся до рад. посольства у Польщі із заявою про бажа­н­ня повернутися на батьківщину. На поч. жовтня 1922 ви­їхав до Рад. Росії. Подальша доля неві­дома (за деякими даними, загинув у більшов. таборах).

Завантажити статтю