Ліплення

Визначення і загальна характеристика

ЛІ́ПЛЕННЯ  — різновид скульптурної техніки, спосіб формоутворення під час роботи з м’якими або вологими речовинами (глиною, вос­ком, пластиліном, гіпсом, гарячою скломасою, тістом, сиром тощо). Художнє Л. — моделюван­ня, поступове додавання матеріалу до первин. основи, м’яке пластичне трактування об’єму, складові якого плавно перетікають одна в одну. Глиняну масу зазвичай укріплюють з середини дротяною арматурою; пластичне оброблення виконують безпосередньо руками, без інструментів. З пластич. матеріалів створюють об’ємні (іноді рельєфні) образи, композиції. Техніка Л. багата і різноманітна, але при цьому доступна навіть дітям. Охолоджене солоне тіс­то розкачують на спец. дошці, збризканій водою. З пласта тіс­та вирізують деталі і збирають виріб, який запікають чи підсушують до повного затвердіння, далі саморобку розфарбовують, глазурують. Л. дозволяє моделювати світ та власне уявлення про нього в просторово-пластич. образах. Кожна дитина може створити свій маленький пластиліновий (глиняний) світ. Плас­тилін. іграшками добре грати і ставити вистави, мультфільми. Протилеж. спосіб худож. формоутворення — різьблення (див. Різьб’ярство), до якого вдають­ся під час оброблення твердих речовин (дерево, камінь, кістка, ріг, скло), коли від кам’яної бри­ли, стовбура дерева чи від фраг­мента будь-якого матеріалу з влас. структурою відсікають зай­ві частки, вивільняючи бажану художню форму. Різьблення пе­реважно виконують безпосередньо в матеріалі, проте часто за допомогою попередньо виліпленого ескізу, що враховує тектон. властивості деревини чи каменю. Трапляється також сполучення в одному творі цих двох способів формоутворення, напр., у хризоелефантин. техніці, де поєднують споріднене з Л. витискування й кар­бування пластич. металу (напр., золота) з різьбленою слоновою кіскою. Л. зазвичай застосовують (паралельно з точінням, лит­тям і штампуванням) у кераміці (зокрема фарфорі, фаянсі, шамоті, кам’яній масі, склі), під час відливання статуй з металу за посередництвом гіпс. форми. В аналог. формах відливають з гіпсу, вапна, бетону, ін. пластич. матеріалів ліпнину — рельєфне оздоблення на фасадах та в інтер’єрі архіт. споруд, меблів, старовин. транс­порт. засобів. У середовищі кочовиків інколи різьбили фігурки з м’якого матеріалу (сиру, воску), часом їх використовували як моделі для метал. відливок із властивими цій техніці гранчастими поверхнями. Оскільки Л. (за винятком кераміки та скла) здебільшого вживають на підготов. етапах і рідко виставляють як завершений твір, це слово не стало назвою окремого виду мистецтва. У слов’ян. мовах відбулося змішування понять «Л.» (грец. відповідник — пластика) і «скульп­тура» (давньорус. — «ваяніє»). Іноді говорять про «кам’яну плас­тику» чи «керам. скульптуру», що суперечить особливостям фор­мотворення в цих різних напрямах образ. мислення, ці словосполучення прийнятні як метафори. Термін «Л.» використовують також у скульптур. роботі, яку починають з виконання моделей. У перенос. значенні поняття «Л.» вживають у живописі, графіці у зв’язку з «ліпленням форми», світлотінню, кольором.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю