Ліплення

Визначення і загальна характеристика

ЛІ́ПЛЕННЯ — різновид скульптурної техніки, спосіб формо­утворе­н­ня під час роботи з мʼякими або вологими речовинами (глиною, вос­ком, пластиліном, гіпсом, гарячою скломасою, тістом, сиром тощо). Художнє Л. — моделюван­ня, по­ступове додава­н­ня матеріалу до первин. основи, мʼяке пластичне трактува­н­ня обʼєму, складові якого плавно пере­тікають одна в одну. Глиняну масу за­звичай укріплюють з середини дротяною арматурою; пластичне обробле­н­ня виконують без­посередньо руками, без інструментів. З пластич. матеріалів створюють обʼємні (іноді рельєфні) образи, композиції. Техніка Л. багата і різноманітна, але при цьому до­ступна навіть дітям. Охолоджене солоне тіс­то роз­качують на спец. дошці, збризканій водою. З пласта тіс­та вирізують деталі і збирають виріб, який запікають чи під­сушують до повного затверді­н­ня, далі саморобку роз­фарбовують, глазурують. Л. до­зволяє моделювати світ та власне уявле­н­ня про нього в просторово-пластич. образах. Кожна дитина може створити свій маленький пластиліновий (глиняний) світ. Плас­тилін. іграшками добре грати і ставити ви­стави, мультфільми. Протилеж. спосіб худож. формо­утворе­н­ня — різьбле­н­ня (див. Різьбʼярство), до якого вдають­ся під час обробле­н­ня твердих речовин (дерево, камінь, кістка, ріг, скло), коли від камʼяної бри­ли, стовбура дерева чи від фраг­мента будь-якого матеріалу з влас. структурою від­сікають зай­ві частки, вивільняючи бажану художню форму. Різьбле­н­ня пе­реважно виконують без­посередньо в матеріалі, проте часто за допомогою попередньо виліпленого ескізу, що враховує тектон. властивості деревини чи каменю. Трапляється також сполуче­н­ня в одному творі цих двох способів формо­утворе­н­ня, напр., у хризоелефантин. техніці, де по­єд­нують споріднене з Л. витискува­н­ня й кар­бува­н­ня пластич. металу (напр., золота) з різьбленою слоновою кіскою. Л. за­звичай за­стосовують (паралельно з точі­н­ням, лит­тям і штампува­н­ням) у кераміці (зокрема фарфорі, фаянсі, шамоті, камʼяній масі, склі), під час від­лива­н­ня статуй з металу за посередництвом гіпс. форми. В аналог. формах від­ливають з гіпсу, вапна, бетону, ін. пластич. матеріалів ліпнину — рельєфне оздобле­н­ня на фасадах та в інтерʼєрі архіт. споруд, меблів, старовин. транс­­порт. засобів. У середовищі кочовиків інколи різьбили фігурки з мʼякого матеріалу (сиру, воску), часом їх використовували як моделі для метал. від­ливок із властивими цій техніці гранчастими поверх­нями. Оскільки Л. (за винятком кераміки та скла) здебільшого вживають на під­готов. етапах і рідко ви­ставляють як завершений твір, це слово не стало на­звою окремого виду мистецтва. У словʼян. мовах від­булося змішува­н­ня понять «Л.» (грец. від­повід­ник — пластика) і «скульп­тура» (давньорус. — «ваяніє»). Іноді говорять про «камʼяну плас­тику» чи «керам. скульптуру», що суперечить особливостям фор­мотворе­н­ня в цих різних напрямах образ. мисле­н­ня, ці словосполуче­н­ня прийнятні як метафори. Термін «Л.» використовують також у скульптур. роботі, яку починають з викона­н­ня моделей. У пере­нос. значен­ні поня­т­тя «Л.» вживають у живописі, графіці у звʼязку з «ліпле­н­ням форми», світлотін­ню, кольором.

М. Р. Селівачов

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю