Лісенчук Геннадій Анатолійович

ЛІСЕНЧУ́К Геннадій Анатолійович (18. 12. 1947, м. Валбжих, Польща) — футболіст (воротар), тренер (фут­бол, футзал), фахівець у галузі фізичного виховання та спорту. Батько і тренер С. Лісенчука. Кандидат педагогічних наук (1989), д-р н. з фіз. виховання і спорту (2004), професор (1997). Майстер спорту (1979). Заслужений тренер України (1996). Орден «За заслуги» 3-го (2001) та 2-го (2004) ступ. Закін. Ворошиловгр. маш.-буд. інститут (нині Луганськ, 1973), Сімфероп. університет (1979), ВШ тренерів при Держ. центр. інституті фізичної культури (Москва, 1984). Переможець (1978), бронзовий призер (1977, 1982) пер­шостей СРСР серед команд першої ліги. Бронзовий призер 7-ї Спартакіади народів СРСР у складі збірної команди РРФСР (1979). Чемпіон СРСР (1972), України (1973). Дебютував у ко­манді «Сільбуд» (Полтава). Грав у командах «Дніпро» (м. Кремен­чук Полтав. обл., 1968), «Шах­тар» (м. Кадіївка, нині Стаханов Луган. обл., 1969), «Зоря» (Ворошиловград, 1970–72), «Таврія» (Сімферополь, 1973–77), «Крила Рад» (м. Куйбишев, нині Самара, РФ, 1978–79 — капітан), «Металург» (Запоріжжя, 1980), «Ворскла» (Полтава, 1981), «Ко­лос» (м. Нікополь Дніпроп. обл., 1982). Тренери — О. Гулевський, Г. Зонін, С. Шапошников. Працював гол. тренером футбол. команд «Колос» (Нікополь, 1984–87), «Суднобудівник» (Миколаїв, 1988–89), «Ворскла» (Полтава, 1990), «Кривбас» (м. Кри­вий Ріг Дніпроп. обл., 1990–91). У Києві: 1991–92 — пров. спеціаліст відділу спорт. ігор Міністерства України у справах сім’ї, молоді і спорту; у Нац. університеті фіз. виховання і спорту України: 1992–99, 2002–04, 2006–08 — зав., 2004–06, від 2008 — професор кафедри футболу, 1999–2002 — завідувач кафедри спорт. ігор; водночас 1992–2000 — керівник комплекс. наук. групи молодіж. збірної команди Укра­їни з футболу та збір. команд України з футзалу; 1994–2013 — гол. тренер нац., молодіж. і сту­дент. збір. команд України з футзалу. За сумісн. 1992–2015 — у Федерації футболу України: 1991–2004 — інспектор, 2002–08 — голова Комітету з питань статусу і трансферів футболістів, від 2004 — делегат футбол. матчів чемпіонатів України серед команд прем’єр-ліги та Кубка України, 2010–13 — директор Цент­ру ліцензування. Член тех. комітету Міжнар. федерації студент. спор­ту (FISU, 1996–2013), виконкому і ради Федерації футболу Укра­їни (2000–12), Комітету УЄФА з футзалу і пляж. футболу (2005–15). Один з ініціаторів створення та президент Асоц. міні-фут­болу (футзалу) України (1993–2013). Під керівництвом Л. національна збірна команда України з футзалу ставала бронзовий призером чемпіонату світу (1996), срібний призером чемпіонату Європи (2001, 2003), молодіжна збірна команда України — бронзовий призером молодіж. чемпіонату Європи (2008), студент. збірна команда України — переможцем (1998, 2004, 2012), сріб. (2008) та бронз. (1996, 2002, 2006) призером студент. чемпіонатів світу. Підготував 8 заслужений майстер спорту України, 28 майстер спорту міжнародного класу, 83 м. сп. з футболу та футзалу. Серед вихованців — О. Безуглий, С. Корідзе, В. Корнєєв, О. Косенко, Р. Мансуров, Г. Мельников, І. Москвичов, В. Сухомлинов. Співавтор низки метод. рекомендацій з підготовки футболістів.

Пр.: Тактика футбола. К., 1991 (спів­авт.); Футбол: Підруч. К., 1997; 2005; 2014 (співавтор); Управление подготовкой футболистов. К., 2003; Футбол для аматорів: Посіб. К., 2005 (спів­авт.); Історичні аспекти розвитку тактики футболу: Навч. посіб. Уж., 2010 (спів­авт.); Футбол у школі: Посіб. К., 2011; 2014; 2015 (співавтор); Вправи, ігри та розваги у вільний час: Метод. посіб. К., 2012 (співавтор).

В. В. Щербачов

Основні праці

Тактика футбола. К., 1991 (спів­авт.); Футбол: Підруч. К., 1997; 2005; 2014 (співавтор); Управление подготовкой футболистов. К., 2003; Футбол для аматорів: Посіб. К., 2005 (спів­авт.); Історичні аспекти розвитку тактики футболу: Навч. посіб. Уж., 2010 (спів­авт.); Футбол у школі: Посіб. К., 2011; 2014; 2015 (співавтор); Вправи, ігри та розваги у вільний час: Метод. посіб. К., 2012 (співавтор).

завантажити статтю