Лісники

Визначення і загальна характеристика

ЛІСНИКИ́  — село Києво-Святошинського ра­йону Київської області. На Пн. Л. межують з Києвом, на Пн. Зх. — з с. Хотів, на Пд. знаходиться ліс, а за ним — великий ставок і с. Ходосівка (обидва — Києво-Святошин. р-ну). Із Зх. на Пд. Сх., роз­різаючи глиняне плато й утворюючи глибокий яр довж. понад 3 км, село пере­тинає мала р. Бе­зо­дня. Вона бере свій початок з вологого яру ботан. заказника ур­очище Бе­зо­дня (пл. 3,35 га, від 2005, місц. значе­н­ня), який має високі круті схили та заболочене днище. У його межах виявлено велику популяцію лучно-болот. орхідеї — пальчатокорін­ника мʼясочервоного — та від­мічено метелика махаона і вусача мускусного (усі — занес. до Червоної книги України); є верб. зарості. До р. Бе­зо­дня прилягає низка ярків і пере­ярків з її притоками. Пл. Л. 6,25 км². За пере­писом насел. 2001, проживали 1513 осіб; станом на 2015 кількість насел. складала 3263 особи, з них по­стій. — 1524, зареєстрованого — 1739; пере­важно українці. Побл. села проходить автомагістраль нац. значе­н­ня Київ–Знамʼянка (Кіровогр. обл.). У давнину село всюди оточував ліс, тому мешканці й на­звали його Л. Вперше зга­дуються у памʼятці давньорус. літ-ри — Києво-Печер. патерику під 1036. Побл. Л., за 2 км у напрямку Дні­пра у печері мешкав давньорус. письмен­ник-полеміст, богослов і один з перших ігуменів Києво-Печер. монастиря Фео­досій Печерський. Там був засн. Гнилец. монастир, який досить занепав під час монголо-татар. навали. За кілька десятків метрів від Феодосієвої печери були зна­йдені залишки церк. камʼя­ної будівлі. Здавна навколишні землі, зокрема ур­очища Гнилеч­чина, Куликове, Калинівщина і Кальний Луг, належали до володінь київ. митрополита. Під 1398 у актових книгах Києво-Печер. лаври згадується лист С. Скалковського, у якому він зобовʼя­зувався із маєтностей Л. сплачувати по копі грошей за молебні монахами. 1504 київ. митрополит Йосип Салтан землі Гнилец. монастиря та частину лісників. земель пере­дав у влас­ність Київ. Видубиц. монастирю. Від 1596 Л. належали князям Корецьким. На мисоподіб. ви­ступі, на Пн. від сучас. центру села містився їхній замок (нині ур­очище Городок, або Замк. гора; донедавна єдине ві­доме у Серед. Подні­провʼї місце пізньосередньовіч. укріпле­н­ня, не по­шкоджене забудовою більш пізніх часів). В. Антонович за­значав, що укріпле­н­ня було пʼяти­кутним, 95 сажнів окружності (202,4 м). 1874 М. Бранденбург виявив на замчищі гармату, зариту у валу, скляну кулю (гранату), кахлі, заліз. спис, стремено, ніж і ложку. За володарюва­н­ня Корецьких Л. із замком набули ста­тусу м-ка. У 1640-х рр. Видубиц. монастирю повернуто Гнилеч­чину, 1670 за універсалом геть­мана П. Дорошенка також від­дано Л. Жит. брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмель­ницького. Від 1648 Л. входили до Ходосів. сотні Київ. полку. 1649 тут мешкали 10 козац. сімей і 27 під­сусідських. У ре­єстрі 1654 згадується Лісників. сотня, однак вона існувала нетривалий час. У 2-й пол. 17 ст. Л. остаточно уві­йшли до складу Рос. імперії. За Геть­манщини належали до Київ. сотні. 1836–51 Лісників. парафію очолював о. Федір — батько педагога, організатора нар. освіти Сергія та дід історика, організатора укр. науки, держ. діяча Михайла, історика, громад. діяча Олександра Грушевських і громад. діячки Г. Грушевської (Шамрай). Як згадує майбут. голова УЦР, після смерті о. Федора (похов. у центрі села побл. Преображен. церк­ви, зберігся оригін. над­гробок) парафію закріпили за однією з його доньок — Настасією, що дало змогу багатодіт. сімʼї залишитися у лісників. хаті та виростити молодших дітей. Донині зберігся залишений М. Гру­шевським опис села, лісниківців і батьків. дитинства: «Село Лісники, як під­городня осада, було дуже глухим кутком. Правда, що і сам Київ 1840–1850 років був дуже тихою місциною, яка оживлялась тільки на­їздом польської шляхти під час контрак­тів. Лісниківці і околиці його не мали під­міського характеру. Си­дячи в лісах і на водах, оправ­довували своє імʼя, за­ймаючись рибальством та всяким лісовим промислом. Дитячі роки батька проходили дуже інтересно серед селянської дітвори в лісових і водних екс­курсіях… і він дуже любив оповід­ати про них… бать­ко згадував, що бачив Шевченка». У 1-й пол. 1860-х рр. проживали 425 українців і 5 євреїв. 1781–1923 — село Київ. пов., 1781–96 — Київ. намісництва, 1796–1925 — Київ. губ. У 19 — на поч. 20 ст. під­порядковувалося Хотів. волості. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1923–30 — село Київ. округи; від 1932 — Київ. обл., від 1937 — Києво-Святошин. р-ну. Жит. потерпали від голодомору 1932–33 (померло бл. 150 осіб; багато селян завезли своїх дітей у Київ, де кидали їх на­призволяще, щоб вони змогли вижити), за­знали сталін. ре­пресій. Від 7 серпня 1941 до 6 листопада 1943 — під нім.-фашист. окупацією. На фронтах 2-ї світової війни загинули 102 лісниківця. Збереглися доти Київ. укріпра­йо­ну періоду 2-ї світової війни. 1950 В. Даниленко між Л. і Ходосівкою в ур­очищі Діброва виявив багатошар. поселе­н­ня, зокрема були зна­йдені предмети побуту доби бронзи, скіф. часу, пізньозарубинец. періоду та фрагмети давньорус. кераміки. 1967 В. Круц на пд. околиці Л. в ур­очищі Ковпаківка, на під­вищен­ні, обмеженому ярами та балками на березі струмка, від­крив поселе­н­ня трипіл. культури Л.-1 (22 га), того ж року на пн.-зх. околиці, за 3 км від попереднього та за 3 км від Дні­пров. заплави, на похилому схилі великого обвод­неного яру на березі ставка — по­селе­н­ня трипіл. культури Л.-2. Упродовж остан­ніх 2-х десятиріч Л. стрімко забудовувалися та роз­ширювалися, подекуди й з поруше­н­нями, зокрема й на памʼятко­охорон. територіях. Нині у Л. — заг.-осв. школа ім. М. Грушевського; шкіл. музеї: М. Грушевського, памʼяті, краєзн., освіти й етногр.; клуб, б-ка. Функціонує нар. хор «Лісова пісня». Від 1990-х рр. діє Преображен. церква УПЦ МП. Є кінні клуби «Equides Club» і «The Royal Horse Club», парк-готель. У селі роз­таш. спо­стережна ст. Л. Астроном. обсерваторії Київ. університету. Памʼятко­охорон. статус також мають (усі — від 2005, місц. значе­н­ня): ландшафт. заказник ур­очище Кирикове (13 га) — унікал. у природ. від­ношен­ні для даної місцевості мальовничий ландшафт (роз­галужена балка з широким округлої форми верхі­вʼям, стрімкими схилами та глибоким, подекуди роз­ширеним днищем; у центрі — джерело), де зростають робінія звичайна, акація біла, клен татарський, береза, граб звичайний, бруслина європейська, ліщина, верби попеляста та тритичинкова, ковила волосиста (занес. до Червоної книги України), оман високий, айстра степова, бородач звичайний; ботан. заказник Гора Козинська (2,08 га) — місця зро­ста­н­ня ковили волосистої і сону чорніючого та знаходже­н­ня вусача хрестоносця і дибки степової (усі — занес. до Червоної книги України); ботан. памʼятка природи Ясен звичайний — кремезне дерево з проекцією крони бл. 100 м², яке має як естет., так і істор. цін­ності. Встановлено памʼятники М. Гру­шевському та «Неві­домому солдату». Серед видат. уродженців — письмен­ник, правозахисник В. Рубан.

Літ.: Похилевич Л. Сказания о насе­лен­ных местностях Киевской губернии. К., 1864; Біла Церква, 2005; Василюк О. В. Екомережа сільської ради с. Лісники — пілотний проект локальної схеми екомережі в рамках Дні­пров­ського екологічного коридору // Дні­провський екологічний коридор. К., 2008; Києво-Святошинський район Київ­ської області. К., 2009; Міста і села України: Київщина: Істор.-краєзн. нариси. Кн. 1. К., 2009; Осипенко В. А., Бондаренко Н. В., Рубан В. Ф. Дослідже­н­ня історії села Лісники Києво-Святошинського ра­йону Київської області. К., 2011.

О. П. Гладуш

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю