Лісники

Визначення і загальна характеристика

ЛІСНИКИ́  — село Києво-Святошинського району Київської області. На Пн. Л. межують з Києвом, на Пн. Зх. — з с. Хотів, на Пд. знаходиться ліс, а за ним — великий ставок і с. Ходосівка (обидва — Києво-Святошин. р-ну). Із Зх. на Пд. Сх., розрізаючи глиняне плато й утворюючи глибокий яр довж. понад 3 км, село перетинає мала р. Безодня. Вона бере свій початок з вологого яру ботан. заказника урочище Безодня (пл. 3,35 га, від 2005, місц. значення), який має високі круті схили та заболочене днище. У його межах виявлено велику популяцію лучно-болот. орхідеї — пальчатокорінника м’ясочервоного — та відмічено метелика махаона і вусача мускусного (усі — занес. до Червоної книги України); є верб. зарості. До р. Безодня прилягає низка ярків і переярків з її притоками. Пл. Л. 6,25 км². За переписом насел. 2001, проживали 1513 осіб; станом на 2015 кількість насел. складала 3263 особи, з них постій. — 1524, зареєстрованого — 1739; переважно українці. Побл. села проходить автомагістраль нац. значення Київ–Знам’янка (Кіровогр. обл.). У давнину село всюди оточував ліс, тому мешканці й назвали його Л. Вперше зга­дуються у пам’ятці давньорус. літ-ри — Києво-Печер. патерику під 1036. Побл. Л., за 2 км у напрямку Дніпра у печері мешкав давньорус. письменник-полеміст, богослов і один з перших ігуменів Києво-Печер. монастиря Фео­досій Печерський. Там був засн. Гнилец. монастир, який досить занепав під час монголо-татар. навали. За кілька десятків метрів від Феодосієвої печери були знайдені залишки церк. кам’я­ної будівлі. Здавна навколишні землі, зокрема урочища Гнилеччина, Куликове, Калинівщина і Кальний Луг, належали до володінь київ. митрополита. Під 1398 у актових книгах Києво-Печер. лаври згадується лист С. Скалковського, у якому він зобов’я­зувався із маєтностей Л. сплачувати по копі грошей за молебні монахами. 1504 київ. митрополит Йосип Салтан землі Гнилец. монастиря та частину лісників. земель передав у влас­ність Київ. Видубиц. монастирю. Від 1596 Л. належали князям Корецьким. На мисоподіб. виступі, на Пн. від сучас. центру села містився їхній замок (нині урочище Городок, або Замк. гора; донедавна єдине відоме у Серед. Подніпров’ї місце пізньосередньовіч. укріплення, не пошкоджене забудовою більш пізніх часів). В. Антонович зазначав, що укріплення було п’яти­кутним, 95 сажнів окружності (202,4 м). 1874 М. Бранденбург виявив на замчищі гармату, зариту у валу, скляну кулю (гранату), кахлі, заліз. спис, стремено, ніж і ложку. За володарювання Корецьких Л. із замком набули ста­тусу м-ка. У 1640-х рр. Видубиц. монастирю повернуто Гнилеччину, 1670 за універсалом гетьмана П. Дорошенка також віддано Л. Жит. брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмель­ницького. Від 1648 Л. входили до Ходосів. сотні Київ. полку. 1649 тут мешкали 10 козац. сімей і 27 підсусідських. У ре­єстрі 1654 згадується Лісників. сотня, однак вона існувала нетривалий час. У 2-й пол. 17 ст. Л. остаточно увійшли до складу Рос. імперії. За Гетьманщини належали до Київ. сотні. 1836–51 Лісників. парафію очолював о. Федір — батько педагога, організатора нар. освіти Сергія та дід історика, організатора укр. науки, держ. діяча Михайла, історика, громад. діяча Олександра Грушевських і громад. діячки Г. Грушевської (Шамрай). Як згадує майбут. голова УЦР, після смерті о. Федора (похов. у центрі села побл. Преображен. церк­ви, зберігся оригін. надгробок) парафію закріпили за однією з його доньок — Настасією, що дало змогу багатодіт. сім’ї залишитися у лісників. хаті та виростити молодших дітей. Донині зберігся залишений М. Гру­шевським опис села, лісниківців і батьків. дитинства: «Село Лісники, як підгородня осада, було дуже глухим кутком. Правда, що і сам Київ 1840–1850 років був дуже тихою місциною, яка оживлялась тільки наїздом польської шляхти під час контрак­тів. Лісниківці і околиці його не мали підміського характеру. Си­дячи в лісах і на водах, оправ­довували своє ім’я, займаючись рибальством та всяким лісовим промислом. Дитячі роки батька проходили дуже інтересно серед селянської дітвори в лісових і водних екскурсіях… і він дуже любив оповідати про них… бать­ко згадував, що бачив Шевченка». У 1-й пол. 1860-х рр. проживали 425 українців і 5 євреїв. 1781–1923 — село Київ. пов., 1781–96 — Київ. намісництва, 1796–1925 — Київ. губ. У 19 — на поч. 20 ст. підпорядковувалося Хотів. волості. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1923–30 — село Київ. округи; від 1932 — Київ. обл., від 1937 — Києво-Святошин. р-ну. Жит. потерпали від голодомору 1932–33 (померло бл. 150 осіб; багато селян завезли своїх дітей у Київ, де кидали їх напризволяще, щоб вони змогли вижити), зазнали сталін. репресій. Від 7 серпня 1941 до 6 листопада 1943 — під нім.-фашист. окупацією. На фронтах 2-ї світової війни загинули 102 лісниківця. Збереглися доти Київ. укріпрайо­ну періоду 2-ї світової війни. 1950 В. Даниленко між Л. і Ходосівкою в урочищі Діброва виявив багатошар. поселення, зокрема були знайдені предмети побуту доби бронзи, скіф. часу, пізньозарубинец. періоду та фрагмети давньорус. кераміки. 1967 В. Круц на пд. околиці Л. в урочищі Ковпаківка, на підвищенні, обмеженому ярами та балками на березі струмка, відкрив поселення трипіл. культури Л.-1 (22 га), того ж року на пн.-зх. околиці, за 3 км від попереднього та за 3 км від Дніпров. заплави, на похилому схилі великого обвод­неного яру на березі ставка — по­селення трипіл. культури Л.-2. Упродовж останніх 2-х десятиріч Л. стрімко забудовувалися та розширювалися, подекуди й з порушеннями, зокрема й на пам’яткоохорон. територіях. Нині у Л. — заг.-осв. школа ім. М. Грушевського; шкіл. музеї: М. Грушевського, пам’яті, краєзн., освіти й етногр.; клуб, б-ка. Функціонує нар. хор «Лісова пісня». Від 1990-х рр. діє Преображен. церква УПЦ МП. Є кінні клуби «Equides Club» і «The Royal Horse Club», парк-готель. У селі розташ. спостережна ст. Л. Астроном. обсерваторії Київ. університету. Пам’яткоохорон. статус також мають (усі — від 2005, місц. значення): ландшафт. заказник урочище Кирикове (13 га) — унікал. у природ. відношенні для даної місцевості мальовничий ландшафт (розгалужена балка з широким округлої форми верхі­в’ям, стрімкими схилами та глибоким, подекуди розширеним днищем; у центрі — джерело), де зростають робінія звичайна, акація біла, клен татарський, береза, граб звичайний, бруслина європейська, ліщина, верби попеляста та тритичинкова, ковила волосиста (занес. до Червоної книги України), оман високий, айстра степова, бородач звичайний; ботан. заказник Гора Козинська (2,08 га) — місця зростання ковили волосистої і сону чорніючого та знаходження вусача хрестоносця і дибки степової (усі — занес. до Червоної книги України); ботан. пам’ятка природи Ясен звичайний — кремезне дерево з проекцією крони бл. 100 м², яке має як естет., так і істор. цінності. Встановлено пам’ятники М. Гру­шевському та «Невідомому солдату». Серед видат. уродженців — письменник, правозахисник В. Рубан.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю