ЛІСОВИ́ЧІ — село Таращанського ра­йону Київської області. Лісовиц. сільс. раді під­порядк. с. Потоки. Знаходиться на р. Котлуй (притока Росі, бас. Дні­пра), за 132 км від Києва, за 4 км від райцентру та за 27 км від залізнич. ст. Ольшаниця. Пл. Л. 8,89 км2, Потоків — 1,84 км2. За пере­писом насел. 2001, у Л. проживали 1501, у Потоках — 404 особи; станом на 2016 — від­повід­но 1168 і 336 осіб; пере­важно українці. За нар. пере­казами, з до­зволу київ. князя Ярослава Мудрого на тер. сучас. села вихідці з Галичини заснували м. Самбір. Існує також версія, що в ньому було 7 церков. У Л. і його околицях піз­ніше кілька століть по­спіль зберігалися вали та під­земні ходи, прориті в різних напрямках. Самбір зруйнували татар. загони. Оскільки у цій місцевості здавна росли великі ліси (ймовірно звідси й походить назва), в яких можна було за­йматися збираль­ництвом, а також сховатися від ворогів, тут знову згодом виникло поселе­н­ня. Від 14 ст. ці землі входили до складу Великого князівства Литовського, після Люблін. унії 1569 — до Польщі. У 2-й пол. 16 ст. засн. Свято-Микол. монастир, який також зруй­нували татари (згодом від­новлено у м. Богуслав, нині Київ. обл.). 1611 польс. король Сиґіз­мунд ІІІ від­дав поселе­н­ня у володі­н­ня шляхтича Лесевича. Л. по­значені на картах серед. 17 ст., які створили франц. інж. і карто­граф Ґ. де Боплан та гол­ланд. карто­граф В. Гондіус. Лісовичани брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького та пов­стан­ні, яке очолив фастів. полковник С. Палій. Між 1650 і 1653 була створ. Лісовиц. сотня Білоцерків. полку, яка про­існувала до 1674. За джерелами 1654, у Л. були замок, жін. монастир, мешкали бл. 2 тис. осіб. Після Андрусів. пере­мирʼя 1667 Л. залишилися у межах Польщі. За пере­писом 1789, налічувалося 1008 жит., було 168 дворів. Тоді ж працювали 13 ткачів і 5 мірошників. Після 2-го поділу Польщі 1793 Л. ві­ді­йшли до Рос. імперії. Згодом село належало барону Ог­гере, від 1820 — графам Браницьким. У 19 — на поч. 20 ст. — волос. центр Таращан. пов. Київ. губ. 1859 від­крито церк.-пара­фіял. школу. 1886 проживали 2773 особи, було 408 дворів, функціонували школа, 2 постоялих двори та пивоварня. 1900 мешкали вже 4551 особа, було 817 дворів. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася, у червні 1920 остаточно встановлено більшовицьку. 1923–30 — село Білоцерків. округи; від 1932 — Київ. обл. Жит. чинили опір проведен­ню насильниц. колективізації, потерпали від голодомору 1932–33. У селі від голоду вмерла 731 особа. Лісовичани за­знали й сталін. ре­пресій. Від 22 липня 1941 до 4 січня 1944 — під нім.-фашист. окупацією. Діяло рад. під­пі­л­ля. У брат. могилі в центрі Л. похов. понад 60 рад. воїнів, які загинули в боях за визволе­н­ня села. На фронтах 2-ї світової війни воювали понад 800 лісовичан. У К. — заг.-осв. школа, дитсадок; Будинок культури, б-ка; лікар. амбулаторія; у Потоках — б-ка, фельдшер.-акушер. пункт. 1999 у Л. засн. монастир Різдва Богородиці УПЦ МП. Встановлено памʼятник «Неві­домому солдату», памʼятний знак жертвам голодомору. Серед видат. уродженців — фахівець у галузі с. господарства П. Вовк, архітектор В. Дахно. 1954–56 у селі вчителював білорус. письмен­ник В. Короткевич (на фасаді школи — мемор. дошка).