Літосфера

Визначення і загальна характеристика

ЛІТОСФЕ́РА (від літо… і сфера) — верх­ня оболонка Землі. Термін «Л.» за­пропонував 1916 амер. геолог Дж. Бар­релл. Його тривалий час використовували як синонім до терміну «Земна кора». Нині у складі Л. ви­окремлюють земну кору та верх­ню мантію Землі до астено­сфери. Ці частини роз­діляються між собою границею Мохоровичича. Верх­ня межа Л. обмежується атмо­сферою та гідро­сферою, нижня є нечіткою і ви­значається різким зменше­н­ням вʼязкості порід і зміною швидкості пошире­н­ня сейсміч. хвиль. Потуж. Л. змінюється від 5-ти до 200 км. Під материками вона досягає від 25-ти до 200 км (мін. — під молодими гірськими утворе­н­нями, вулканіч. дугами та континент. рифт. зонами, макс. — під щитами древніх платформ), під океанами — від 5-ти до 100 км (мін. — під середин­но-океаніч. хребтами, макс. — на периферії океанів).

У будові Л. роз­різняють рухливі зони (складчасті пояси) та від­носно стабіл. платформи. Найбільші структурні одиниці Л. — літо­сферні плити, роз­міри яких у поперечнику становлять 1–10 тис. км. У сучасну епоху Л. роз­ділена на 7 гол. і декілька дрібніших плит. Межі плит є зонами макс. тектон., сейсміч. і вулканіч. активності. Рух літо­сфер. плит і блоків, а також його можливі причини ви­вчає геодинаміка.

Літ.: Бурьянов В. Б. и др. Геологическая модель тектоно­сферы Украины. К., 1985; Сол­логуб В. Б. Лито­сфера Укра­ины. К., 1986; Хаин В. Е., Короновский Н. В. Планета Земля от ядра до ионо­сферы. Москва, 2007; Рудько Г., Адаменко О. Землелогія (еколого-ресурсна без­пека Землі). К., 2009.

О. В. Ковтонюк

Завантажити статтю