Ліхеноіндикація

ЛІХЕНОІНДИКА́ЦІЯ (від грец. λειχήν — лишай, лишайник і лат. indico — вказую, ви­значаю) — роз­діл екології, присвячений оцінюван­ню стану довкілля за допомогою лишайників. Серед ліхеноіндикац. показників най­інформативнішими є картува­н­ня пошире­н­ня лишайник. угруповань, роз­рахунок синтетич. показників — індексів (чистоти повітря, полеотолерантності тощо), а також картува­н­ня пошире­н­ня індикатор. видів. Уперше зникне­н­ня лишайників задокументував А. Нюляндер 1866 у Парижі. Це дало йому під­стави на­звати їх гігієнометра­ми. В Україні зміни лишайник. покриву зареєстрував Г. Шпек 1870 в околицях Харкова. У 1920-х рр. Р. Сернандер уперше виділив ліхеноіндикац. зони в місті, зокрема т. зв. зону пустелі, зону боротьби та зону слабкого впливу. 1968 у Великій Британії створ. біо­індикац. шкалу, за якою на основі даних про лишайник. угрупова­н­ня можна ви­значити рівні за­брудне­н­ня повітря SO₂ (від 30 до 170 мг/м³). У 1960-і рр. за­пропоновано декілька індексів. Індекс чистоти повітря (ІЧП) — синтетич. показник, який роз­раховують на основі ви­вче­н­ня угруповань епіфіт. лишайників (зростають на корі дерев) у насел. пунктах та індустріал. регіонах для порівнял. оцінюва­н­ня стану атмо­сфер. повітря. Його роз­робили канад. дослідники Де Слувер та Ле Блан 1967. Вираховують за формулою:

де Q_i — екол. індекс (ступ. стійкості до за­брудне­н­ня) кожного виду, f_i — комбінов. показник частоти трапля­н­ня (покри­т­тя) кожного виду, n — кількість видів, що зростають у даному лишайник. угрупован­ні. Був викори­станий на різних континентах світу. В Україні за­стосований під час ліхеноіндикац. картува­н­ня в Луцьку, Львові, Івано-Франківську, Рівному, Тернополі, Чернігові, Кременчуці (Полтав. обл.) та ін. Укр. вчені за­пропонували модифікований (для умов України) ІЧП: ІЧП_м = ΣQ_i/10 Σa_i×b_i/m, де a_i — показник проектив. покри­т­тя, b_i — показник частоти трапля­н­ня, m — кількість класів проектив. покри­т­тя «і» виду. Його використовували під час ліхеноіндикац. картува­н­ня в індустріал. регіонах Івано-Фр. обл., Полтави, Києва тощо. Індекс полеотолерантності (ІП) — синтетич. показник, який роз­раховують на основі ви­вче­н­ня епіфіт. лишайників для оцінюва­н­ня за­брудне­н­ня атмо­сфер. повітря в містах та індустріал. регіонах. Роз­робив естон. дослідник Х.-Х. Трасс 1967. Вираховують за формулою: ІП = Σa_i·c_i/Cn, де n — кількість видів на ділянці опису, a_i — клас полеотолерантності виду, c_i — покри­т­тя виду, C_n — сумарне покри­т­тя видів. Ви­значе­н­ня класу полеотолерантності потребує наявності ві­домостей щодо екології лишайників у природ. та антропоген­но змінених екосистемах даного регіону. У звʼязку з цим індекс викори­стано лише в Естонії та деяких регіонах РФ. У цілому в Україні оцінюва­н­ня стану атмо­сфер. повітря за допомогою лишайників, зокрема індексів чистоти повітря та його модифікованого варіанта, проведено на­прикінці 1980-х і в 1990-і рр. у Львові, Харкові, Києві, Луцьку, Івано-Франківську, Рівному, Тернополі, Чернігові, Кременчуці та ін., а також на тер., що прилягають до пром. обʼєктів Івано-Фр. та Львів. обл. Для індикації кислот. за­брудне­н­ня повітря за­стосовують групу дуже чутливих до кислот. за­бруднювачів (сірчистого ангідриду, оксидів вуглецю, азоту, аміаку тощо) кущистих та середньочутливих листуватих, а також низку токситолерант. накипних видів. Високочутливими індикаторами кислот. за­брудне­н­ня повітря є лишайники родів рамаліна (Ramalina), уснея (Usnea), бріорія (Bryoria), евернія (Ever­nia), псевдевернія (Pseudevernia), анаптихія (Anaptychia), які пов­ністю зникають в осередках з під­вищеним вмістом вказаних за­бруднювачів. Їх можна виявити на околицях великих міст або на тер., значно від­далених від пром. під­приємств. До цієї ж групи індикаторів належать середньочутливі до атмо­сфер. за­брудне­н­ня листуваті лишайники (Par­melia sulcata, Hypogymnia physo­des). На від­міну від кущистих та листуватих, накипні види стійкі до кислот. за­брудне­н­ня атмо­­сфери. Прикладом таких видів є Lecanora conizaeoides та Sco­liciosporum chlorococcum. Виникне­н­ня Lecanora conizaeoides по­­вʼязують з першою індустріал. революцією в Європі. Обидва види сут­тєво поширилися в Україні у 2-й пол. 20 ст. До індикаторів пилового за­брудне­н­ня належать листуваті лишайники — пред­ставники родів феофісція (Pheophyscia orbicularis), фісція (Physcia stellaris, Ph. ads­­cendens, Ph. tenella), ксанторія, або золотянка (Xanthoria parie­tina), масюкіел­ла (Massjukiella polycarpa) та окснерія гуцульська (Oxneria huculica), а також накипний лишайник леканора Хагена (Lecanora hagenii). Групу видів лишайників та мохоподібних, поширених у непорушених людською діяльністю ліс. масивах, називають індикаторами старих лісів, або індикаторами пралісів. Індикацію старих лісів — оцінюва­н­ня ступ. непорушності ліс. ценозів за допомогою лишайників — започаткував англ. дослідник Ф. Роуз 1974. Гол. видом угруповань з індикаторами пралісів є листуватий лишайник лобарія легеневоподібна (Lobaria pulmonaria). Серед чутливих до антропоген. пере­творень ліс. екосистем — також листуваті лишайники Lo­­baria amplissima, види родів Sticta, Nephroma. Ступ. непорушності ліс. ценозів ви­значають за індексами екол. цілісності (ІЕЦ), зокрема за показниками спів­від­ноше­н­ня індикатор. видів лишайників, виявлених у конкрет. ліс. масиві, з заг. кількістю індикаторів старих лісів цього регіону в цілому. Ві­домо кілька регіонал. ІЕЦ (ревізований, новий, зх.-шотланд., пд.-зх.-ірланд., сх.-шотланд., еуокеаніч. тощо). Зокрема ревізований ІЕЦ (РІЕЦ) вираховують за формулою:

РІЕЦ = n/20 × 100,

де n — кількість видів, виявлених у даному локалітеті, з заг. списку 20-ти видів. Укр. фахівці за­пропонували сх.-карпат. ІЕЦ, що базується на вирахуван­ні частки наяв. лишайників у конкрет. ліс. масиві від заг. кількості 111-ти видів, що є індикаторами старих лісів у Сх. Карпатах. Лишайники, що містять багаторічну слань, є хорошими накопичувачами важких металів та радіонуклідів, тому їх часто за­стосовують як модел. обʼєк­­ти в геохім. індикації та під час радіоекол. досліджень. Після аварії на ЧАЕС встановлено, що вміст радіонуклідів (як і важких металів) у лишайниках та мохоподібних значно вищий, ніж в ін. рослинах, що їх оточують.

Завантажити статтю